25 Розділ

Розділ 25

Що може знати жінка котра не знала, що таке втрата чоловіка?

Що таке втрати чоловіка для мене? Як я пережила втрати себе? Ніхто не запитав мене що я біса я робитиму без нього. Всі тихо шкодували мене та казати ну ти сильна ти точно справишся з усіма проблема, а що я повинна коїти з  власною головою. Як я повинна зібрати себе до купи та іти далі? Ти ж мовляв жінка, Вам жінкам завжди легше. Ви легко забуваєте, легко знаходите інших "коханих". Вибір є, але не для мене. Я була, є та завжди буду дружиною Романа. 

Кажуть, коли ти помираєш, тоді розум показує тобі останні 7 секунд найкращих спогадів. Помер Роман, а спогади мала я. Мене вимкнуло на 7 секунд, найкращих 7 секунд, а не наче на пів життя. Він був для мене  не життям, а моїм ідеалом котрого я шукала все своє життя. 

Важко жити спогадами, але я не можу по- іншому. Життя проходить, пори року змінюють один одну, а для мене змінюється лише мій стан. 

Моя донька. Вона моя, я можу її тримати, цілувати та обіймати.

Соломія була права коли казала, що досить мене жаліти. Я не була кращою за нею, я така ж як вона егоїстична, стервозна та нахабна.

Тепер це навіть краще. Все заради  моїх діток..

Коли я пишу, я відчуваю як моя і до того скалічена життям душа хоче поринути далі у пітьму, але є плюси, колись неодмінно цю книгу хтось прочитає. За своє життя я прожила сотню історій, я не знаю чи правильно пропускати крізь себе всіх героїв та всі проблеми. Адже моя голова точно має дивних тарганів. Я впевнилась коли ще у дитинстві не могла ні вчому бути впевненою. Я хотіла бути військовою, але боялася померти, я хотіла бути лікарем, але не боролася. Я хотіла допомагати, але завжди знаходила причини не робити цього. Я з’їдаю себе з середини, але не намагаюсь, щось зробити. Мені шкода усіх хто помер у цій війні, але я ж не пішла до пекла, а він пішов. Роман завжди знав чого хоче. З ним завжди я була впевненою, бажаною, рішучою, сміливою проблем просто не існувало. В житті та думках я завжди була є та буду феміністкою, але завжди є чортове «але» в моє але це визнати не вголос точно, що мені потрібний чоловік, а саме Роман. Він познайомився перший, він запропонував, він допомагав, я не мусила нічого просити. І як тепер з цим боротися. Багато не до філософів вважає, що читаємо, пишемо та й бачим у житті у минулих спогадах та в уяві те чого не вистачає.

Коли я втратила доньку так нашу Мію Романе я не змогла позбутися цього бажання бачити її. Можливо я божевільна, адже надто сильно тебе любила. Я народила, але не твою доньку, племінницю.