28 розділ

  Ілля

Що разу дивлюсь та милуюся нею, не вже це вона?  Та сама... Моя душею та не тілом. Я дивлюсь у вікно. Там все як у іншому світі. Ми бачимо, що хочемо бачити. Я знімаю бронік, кладу зброю і не розумію, як я дію. Все змінила війна чи то мої здогадки? Я дістаю її фото, вона така мила коли при надії. Очі повні вогню та життя.  Я чомусь навіть заздю своєму брату.... Форма сиділи на ньому краща, жінка в нього вірна та дитина бажанна.

 Того дня, як я пішов на фронт пройшов не великий обсяг часу. Я не встиг ще оговтатися від ситуації, яку заколотила моя дружина. Та й не дуже хотілося в те лізти. Колись я знайду їй  тисячу виправдань, але ніяк не цього року, цього місяцю, цього дня чи цієї години.

Я страшенно скучив за сином. Лише зараз усвідовлюю, що я жахливий батько, який ніколи його не виховув не займався ним навіть не запитував, як у нього справи. Найжахливіше те, що я поняття не маю як це виправити. Малий залишився не лише без батька, так щей без матері. 

Моє життя не здається вже і таким нікчемним, коли я розумію, що жертвую своїм життям, заради свого сина. Адже ствердження зрозуміле не всім, не всі його розуміють або не хочуть розуміти.

" Або ми або наші діти!"

Я не знімаю відповідальність за свої вчинки, але так мерземно ще не почувався. Це ж що за чоловік, який прикривається війною. Брат ніколи б так не зробив. Він ідеалом завжди був.

Мої думки перебив потужний вибух не далеко. Я чую у своїх вухах мерземно тоненький писк, схожий на скригіт скла об керамічну підлогу. У вухах пищить відчуваю, щось пече неймовірно в руці, паморочиться в голові. Мій мозок погано функціонує, але рефлекси самозахисту працюють на ура. Не збираю думки до купи. 

Дарма я відволікся... Це ледь не коштувало мені життя.