25 розділ

Сварка. Іноді це легковажне слово, яке ніхто не вважає таким важливим, яким воно є насправді. Ми легко можемо знайти помилку у тексті та у людині, але не у собі. Ми завше думаємо, що ми є ідеалом. Я маю ідельниий голос, стрункі бедра, тому я ідеальна.

Ні, ні, ні!!! 

Людство не лялька, вишита ідеально в ручну досвідченою майстринею.

Іноді сварка може перерости в щось більше...

Я не розуміюсь на політиці, культурі та письменництві.

Але я маю поняття про політику, досвіт у культурі та бажання для творчості...

 Вже декілька днів у будинку не можливо було знаходитись.

Соля, Соломія не пішла просто так, як обіцяла. Зробивши велечезний розголос розлучення, Соломія мала наміри привласнити все майно чоловіка собі. Лише сина вона не поспішала забирати. 

 – Ілля, я не повторюватиму, я не візьму Михайла із собою. Він поживе певний час з тобою, я повернуся за сином, просто зараз йому краще буде з тобою. - говорила жінка та чим худчіш збирала речі до валізи.

Іллі більше нічого не залишалося, як погоджуватися. Колишня хотіла все, тому добре, що хоч щось він зможе залишити собі. Він не мав ніякого бажання, а особливо терпіння продовжувати цю безглузду дискусію у суді.

– Я хочу аби ти не поверталася, бери те що хочеш та покинь наше з сином життя. - наче не своїм голосом говорив чоловік.

Катя продовжувала ставати свідками не бажанних розмов між колишнім подружжям. Підійшовши до кімнати Катерина поглянула на Солю. Ще світлішими на сонячних променях очами. Мовчала та не збиралася говорити. Розмову розпочала Соломія.

– Осуджуєш? - з примхливою посмішкою сказала Соломія.

– Ні. - така ж коротка відповідь, як і завше.

– Брешеш, Катю,  ти не вмієш брехати – провжувала всміхатися жінка, присівши на край ліжка.

– Осуджую, просто, як би... - не встигла жінка договорити

– Так, всі ми знаємо цю пластинку, Кать. Ти сумуєш, Рома загинув, а дочка ростиме без батька. Ну і що? Скільки можна вже про це говорити? Всім набридло. - не даючи спроби щось сказати своїй співрозмовниці Соля пішла з кімнати.