– Катю, прошу тебе, піднімайся. - лагідним та стишеним голосом просив мене Ілля. Я не погляну на нього. Я не можу. Перед моїми очима фото Романа. До фото прикріплено клаптик паперу. УЗІ. Це знімок нашого малюка.
– Катю встань з колін!! ‐ диким, не живим та благаючим голосом прокичав Ілля.
– Якого чорта ти приципився? Відпусти! Своєю жінкою, бляха командуй. - зі злості та розпачу зірвалася жінка, але таки піднялася.
– Немає більше ким розпор'яджатися, чорт забирай!!! - випалив Ілля зовсім не подумавши про інше значення цього стверження.
– Як немає? - запитала Катя вже не з цікавості, а з вічливості.
– Ось так Катю. Хвойда моя Соля. – зовсім спокійно сказав чоловік.
– І хто ж ? ‐ байдужим та стревозно-гидким голосом випалила Катя.
– Поняття немаю. Повідомила, що незбирається жити з невдахою і подає на розлучення. Нічого не вимагає, а також покидає Михайла зі мною. Вона забирається за декілька днів. - сльози не приховав, з цими краплинками стікала до долу вірність та вічливість уже до колишньої дружини..
#1738 в Сучасна проза
#5668 в Любовні романи
#2374 в Сучасний любовний роман
Відредаговано: 25.11.2024