22 розділ

— Катю, я їду до Романа. - вивів з роздумів мене Ілля.

Я обережно  гладила свій животик та гризла нігті.

— Можна з тобою? - сором'язливо я впустила голову до низу. Ніколи б не подумала, що стану щось просити у Іллі. 

Я ще ніколи його таким не бачила. Смерть коханого, Романа, Роми... Всіх нас зколихнула, але ніяк не думала, що саме Ілля зміниться.

Їхали до кладовища мовчки. Стояла пекельна мить, яка передбачала емоції, що поглинуть мене, мій стан та мою в край розбиту душу пекучими думка, сльозами та діями.

Я вийшла з авто. Бачила птаха. Він якось різноманітно і одночас байдуже літав згори у низ самотужки. Мені б так.

Я майже відчуваю, як мої ноги пекуче роз'їдає гаряча кров, яка полита всім кладовищем. Ілля іде ззаду мовчки, розглядаючи мою постать з усіх можливих ракурсів. Його щось також бентежить. В цю мить я цим не цікавитимусь.

Ноги вели мене не наче я прямую додому. Я тут, як своя. Чомусь все ніяк не стулю ці думки у своїй голові. Зараз я знепритомнію. Лише це видало мені мої думки. Але я стою.

Я стою навпроти могили мого чоловіка!!!

– Я стою... - шепітом я говорю сама собі.

Ззаду підходить Ілля та рівняється зі мною. Я наче мерта стою не кліпаючи. Бліда шкіра добовляла лише краси на моє обличчя в такий то холод. Руки замезають. Сльози перетворююся на кришталь. Снігова королева...  Я навіть не годна заридати бачучи могилу, яка пече мою душу.

Я падаю на коліна. Ілля хапає мене під пахви та намагається чим дуж втихомирити та всі його сили марні.

Хлопець панікував та плакав. Розпач, сльози, кладовище та могила його брата. Певне йому лише зараз дійшло, те що є вже на яву декілька днів чи то віків. 

– Катю, прошу тебе, піднімайся. - лагідним та стишеним голосом просив мене Ілля. Я не погляну на нього. Я не можу. Перед моїми очима фото Романа. До фото прикріплено клаптик паперу. УЗІ. Це знімок нашого малюка. 

– Катю встань з колін!! ‐ диким, не живим та благаючим голосом прокичав Ілля.

– Якого чорта ти приципився? Відпусти! Своєю жінкою, бляха командуй. - зі злості та розпачу зірвалася жінка, але таки піднялася.

– Немає більше ким розпор'яджатися, чорт забирай!!! - випалив Ілля зовсім не подумавши про інше значення цього стверження.

– Як немає? - запитала Катя вже не з цікавості, а з вічливості. 

– Ось так Катю. Хвойда моя Соля. – зовсім спокійно сказав чоловік.

– І хто ж ? ‐ байдужим та стревозно-гидким голосом випалила Катя.

– Поняття немаю. Повідомила, що незбирається жити з невдахою і подає на розлучення. Нічого не вимагає, а також покидає Михайла зі мною. Вона забирається за декілька днів. -  сльози не приховав, з цими краплинками стікала до долу вірність та вічливість уже до колишньої дружини..