Розділ 18

Я так сильно бажала батьківського тепла, що потонула у власних бажаннях, сльозах та мріях. Для мене було важливо не втратити свою дочку у цьому океані сліз, горя, розлуки та печалі. Мені інколи зовсім не хочеться мати надію, бути найкращою для всіх. Я бажала, щоб мене любили всі, щоб мене втішали, берегли, лілеяли та не було кому. Насправді ти ніколи нікому не будеш так потрібен як своїм дітям. Адже вони це частина тебе, твоє майбутнє. І ти справді  намагаєшся досягнути того рівня " Супермами", що втрачаєш не лише свою віру, але й свою дитину.

Пройшло вже півтора роки із загибері Романа. Лише трохи збагнувши де я, я маю сили аби поділитися моєю втратою із вами.

Одружившись восени ми мали наш омріяний медовий місяць. Такий солодкий не наче дійсно тільки що зібраний мед із власної пасіки. Я розуміла ще тоді, що повинна зафільмувати все у своїй голові як най чіткіше. Адже такого рівня якость як наші очі ще світ не вигадав. Я вдивлялася у свого вже законного чоловіка, як перед Богом так і перед державою, не мов хотіла з’їсти його повністю. Він робив мене щасливою, як у дитинстві тато. Він міг перетворити мій важкий день у неповторний, повної наснаги вечір, я молилася аби це ніколи не закінчувалося, я благала дати мені хоч шмат щасливого життя. Мого життя. Ми будівники нашого щастя. Чому ну чому ж я змушена ділити того кого зовсім не хочу. І коли чуєш ці паршиві слова які ніколи б не повинні були зароджуватися світом, хочеться вити не наче ти у пеклі. У жаркому котлі варишся мов те м’ясо не помічаючи взагалі нікого хто б міг тебе з нього витягнути.