Розділ 14

Роман.... Широкі плечі, високий зріст, темне волосся, та туманні очі. Очі які полонили мене не наче той туман. Я не бачила крім нього нікого. Той період ейфорії, так званого припливу енергії, я чекала найбільше. Мене більше не хвилювала втома. Я працювала, навчалася і кохала без тями його. Мого Романа. 
Обожнювала його обійми ззаду. Я чула той аромат який п'янив мене завше. В нас відбувався завше якийсь конфуз.
То в мене запара, то він у відрядженні. Я постійно нервувала. Думала як наші вуста зближаються. Іноді я боялася сама себе. Завше думала, що ніким і ніколи не буду так оп'янівша. 
Я кохала у ньому все. Кожен його вигин. Кожну волосинку.
Його осанку і його почуття. Вони була такі індивідуальні не фальшиві, що я була готова віддати йому не лише свою плоть, а й свій мозок, координацію рухів, зір, слух.
Я готова іти за ним немов качення за матір'ю. В мене тремтіли руки лише при здогадці про нього. Коли ж він наближався тримтіла вся Я. Наче спорідненні душі ми мали мантальний зв'язок, не брехали ми лише кохали. Я мала на меті щасливих років сорок, але було одне але...
Роман давав мені все чого я хотіла, кохання, ласки,турботи, вільного життя. Не одноразово просив звільнитися та переїхати до нього. Життя разом з коханим,що може бути краще? Проте не готова я була поки до рідних Романа. Мені іноді здавалося, що занадто рано познайомили один одного з рідними. Надія Володимирівна мала досить важких характер. Хоча перший син вже був одружений, мав дружину та сина, свекруха була проти відносин. Завше говорила, що зарано.