Розділ 6

Приїздивши додому дівча почало помічати, що мама почала дуже кашляти. Валентина Василівна, все віджартовувалась, що підхопила заразу від літніх людей до яких досі ходила розносити пошту.
 - Доню, їдь ти назад, підхопиш, ще якоїсь зарази від мене. - все твердила мама донці. 
- Мамо на кого ж я Вас покину? - ледь стримуючи сльози промовляла дівчина.
- Катю, я сказала збирай речі та повиртайся до Льовову, я не мала дитина дам собі  раду. - рішуче сказала Валентина Василівна.
Для дівчини це було трохи дивним, адже жінка ніколи не дозволяла собі підвищувати на доньку голос. Вона бачила її такою вперше.
- Добре, буде по-вашому, мамо. - донька зібрала речі та хотіла б йти на автобус, але ноги  понесли її до сусідів.
- Доброго дня, Людо! - гучно промовила дівчина.
Добра знайома нашої родини, Люда. Не мала чоловіка вже, син та онук в місті, тому жила одна. Спокійна та добра жінка в роках, завжди була рада Каті.
- Проходь, люба моя. - озвалась, маленька на зріст жінка.
Не повна та і не худою була в молості, тай такою і залишилась.
- Ходімо я прогощу тебе. - сказала жіночка.
 - Чому б ні? Давно я тут не була - подумала дівчина та пішла ззаді за жіночкою.
- Скажу, Вам, чесно, Людо. - промовила дівчина, сідаючи за стіл в  кухні. .
- Я тебе слухаю. - сказала жінка наливаючи чай в гарненьку, маленьку чашечку.
- Людо, пригляньте за мамою будь ласка. - дівчина не стала ходити довкола та сказала прямо на одному подиху.
- Не зрозуміла, а що сталось з Валею ? - здивовано сказала жінка, попиваючи чай.
- Я хвилююся за неї. Вона захворіла схоже , але не хоче цього визнавати , тому випровадила мене до Львову. - дівчина опусила голову та дивилася в чашку з чаєм.
- Добре, доню, я буду заглядати до неї та телефонуватиму. - жінці стало шкода Катю, тому і погодилась, адже знала, що винна її родині.
- Дякую, Людо, я дуже Вам вдячна. - дівчина посміхнулась кутиками губ. Ця посмішка була гіркою та не правдивою, тому що Катя чула в душі біду.
Вона подякувала жінці ще раз, забрала речі та пішла на автобус.