Євстахій
Знаю різні історії. Одна з них така, що спочатку сімейна пара імітувала вагітність, потім кудись поїхали, а по приїзду з'явилася у молодих людей дитина, ніби вона народилася у цій родині.
І ця дитина росте та не підозрює, що вона прийомна, поки хтось з близьких цій родині не розповідає, що вона не рідна. Може приходиться розповідати, коли приходиться, наприклад, шукати донорів чи вирішувати якусь генетичну проблему. Можливо, що так. А може бути й так, що прийомна дитина ніколи і не дізнається, що її любі батьки її всиновили чи вдочерили.
Але факт всиновлення не скриєш, коли дитина дуже сильно відрізняється від своїх батьків, тим паче, коли колір шкіри зовсім різний.
Ось на цьому реальному факті зі життя чужої родини створю сюжет для моєї трохи вигаданої історії.
- Дивись, який милий хлопчик. - звернула увагу білошкіра молода жінка на чорношкірого хлопчика, який грався з іншими дітьми.
- Так, він добре спілкується з іншими дітьми. - погодився чоловік, який також мав абсолютно білий колір шкіри. - Олесю, спробуємо знайти з ним контакт? Можна увійти?
- Звісно. Краще поспілкуватися з дитиною перед тим, як зробити остаточний відбір. - співробітниця пропустила вперед молоду пару.
Вони увійшли у кімнату з дітьми та почали гратися з ними.
- Як тебе звуть? - запитала Олеся у чорношкірого хлопчика.
- Євстахій. - відповів він.
- Яке гарне ім'я. - похвалив чоловік.
Коли вони вийшли з кімнати, молода жінка повідомила:
- Я хочу всиновити Євстахія.
- Так, мені він теж сподобався. - висловився чоловік.
- Може вам вибрати дитину більш схожу на вас? Щоб ніхто не задавав питань щодо появи вашої майбутньої дитини? Щоб ніхто не сумнівався, що дитина ваша? - акцентувала на зовнішності робітниця.
- Мене не хвилює колір шкіри. - відповіла майбутня мати.
- Мені теж байдуже, якої зовнішності дитина. - зауважив чоловік.
- Але цей хлопчик одразу помітить, що ви з ним різні. Він зі самого початку буде задавати питання, чи рідні ви, звідки він взявся, хто ж його справжні батьки. - наполягала на своєму робітниця.
- Ми справимося з цим, правда, Оресте?
- Так, звісно, ми пояснимо нашому хлопчику, що ми його дуже любимо, що нам не важливо, що він зовнішньо відрізняється від нас, що своїх дітей не вийшло народити, що ми його вибрали, що він, хоча і прийомний, але наш син, який - найцінніше та найважливіше у нашому житті, що діти - це найголовніше, що повинно бути у люблячих родинах. - пояснив Орест.
- Ви вже говорите про нього як "нашому хлопчику", "наш син". Думаю, ви впевнені у своєму виборі. Залишається тільки оформити документи. Прошу до кабінету.
Євстахій підріс трохи, пішов у школу, де добре навчався зі самого початку. Закінчив школу з відмінними та добрими оцінками. Поступив в університет, здобув гарну освіту, отримав затребувану спеціальність. А ще він з дитинства полюбив баскетбол, якому навчили його прийомні батьки, які стали для нього найважливішими у всьому житті, міцною опорою та підтримкою, люблячою родиною та сімейним затишком.
За це він їм дуже вдячний, тому для своїх батьків Євстахій - найкращій зі синів у всьому світі.
Прототип Євстахія - справжня людина. Ми з ним в дитинстві віталися майже кожного дня. Будь-якої митті я можу за допомогою сучасних технологій та всесвітньої павутини запитати в нього, як справи. Тільки він, вже дорослий чоловік, не знає, що я про нього написала історію.
Факт всиновлення прототипа мого героя справжній. Вигадка лише в подробицях, іменах, діалогах, доповнена власними виводами життєвої ситуації.