Глава 26

Юля

Я прокинулася з важким серцем. Ледь узяла телефон у руки — і серце впало ще нижче. За ніч на моїй сторінці з’явилося понад тисячу коментарів.
«Повія».
«Бідний Макс, повівся на сміття».
«Ти його не достойна».
«Він тебе кине».

Кожне слово било, мов батіг. Я не розуміла — за що? Чому люди, які мене навіть не знають, вирішили, що я — зло? Спершу подумала, може, заздрять… але тон їхніх слів був надто холодним, злим.

Випадково натрапила на акаунт тієї, хто першою поширила хейт. І тут у грудях знову стислося: її звати Таня, та сама дівчина, яка вже ображала мене в універі. Фанатка Макса. Я кинула телефон убік і вимкнула його. Не хотілося бачити більше жодного слова.

В університеті я намагалася триматися, ніби нічого не сталося. Подруги цього не підозрювали. Ми сиділи в їдальні, сміялися, пили каву. Але думки про хейт і Макса не відпускали. Алла щось запитала — і я мало не захлинулася кавою.

— Ти що, все нормально? — Здивувалася Карина.
— Та все добре — Засміялася я, хоча в середині було зовсім не до сміху — Просто задумалася.
Подруги лише переглянулися й знизали плечима.

У цей момент телефон завібрував.
— Привіт, моє ясне сонечко — Написав Макс.
Я посміхнулася:
— Привіт, Максик.
— Як ти?
Я завмерла на кілька секунд. Що відповісти? І написала: Все добре.
— Як бабуся?
— Вже краще. У неї проблеми з серцем, просто перехвилювалася.
— Добре, що краще. А в мене для тебе сюрприз.
— Ого, який?
— Прийдеш — побачиш.
— Хм, інтригуюче! Добре, прийду.
— Чекатиму.

І думки про хейтерів ніби розчинилися. Його слова були моїм ліками.

Але після лекції Таня знову перехопила мене в аудиторії.
— Ну, як там справи? Нахайпилася? — Її усмішка була зухвалою — Бідний Макс… закохався в якусь повію, що використовує його.
Мене обпік холод, аж серце закололо. Я вже хотіла щось сказати, та випередив голос Матвія:
— А в тебе як справи? Погано, так? Ще не всю злість вилити встигла?
— Що? Що ти собі дозволяєш? — Спалахнула Таня.
— Це я хочу запитати: що ти собі дозволяєш? Чого лізеш у чуже життя? Макс щасливий з Юлею. І йому твої жалі не потрібні.
— А ти звідки знаєш? Ви що, знайомі?!
— Взагалі-то так. Макс мій найкращий друг.
— Що? Та я й не повірю!
Матвій спокійно дістав телефон і показав фото, де вони разом.
— Бачиш? Я з самого початку знав про них. Вони справді кохають одне одного. Тож залиш їх у спокої.

Уся аудиторія завмерла. Подруги дивилися з роззявленими ротами. Таня почервоніла, опустила голову й швидко втекла.

— Дякую тобі — Прошепотіла я Матвію.
— Та нема за що. Ти дівчина мого найкращого друга. Я не можу стояти осторонь — Сказав він і пішов.

— Я й не думала, що вони знайомі! — 
Вигукнула Карина.
— Він повівся героїчно — Додала Алла — Ти знала?
— Так — знітилася я.
— І чому не сказала нам? — Здивувалася Карина.
— Не знаю. Та я й сама нещодавно дізналася…

Після пар я майже бігла до Макса. Як же я скучила! Він відчинив двері й відразу міцно мене обійняв. Теплі губи торкнулися мого лоба, потім — уст. У животі злетів цілий табун метеликів. Його руки на моїй талії дарували відчуття абсолютної безпеки. Я б залишилася в тих обіймах назавжди, та нам не вистачило повітря, і ми відсторонилися.

Макс глянув просто в очі:
— Ну що, принцесо, готова до сюрпризу?
Він провів мене в кімнату, посадив біля фортепіано.
— Сюрприз я тобі заспіваю — Сказав, і в його очах з’явилися іскри.

Я кивнула. І він почав. Мелодія полилася разом із словами — усі про мене. Моє серце билося в такт. Він був таким милим, трішки схвильованим, і… неймовірно прекрасним. Я посміхалася, і він, побачивши це, теж посміхнувся — щиро й щасливо.

Коли пісня закінчилася, він глибоко видихнув:
— Ну як тобі?
Я не втрималася — стрибнула йому на руки й обійняла.
— Це було неймовірно! Ти розтопив моє серце, Максику.
Він пригорнув мене ще міцніше й поцілував так, що я відчула: він справді кохає мене всім серцем. І, можливо, ніколи не розлюбить. Це вражало мене найбільше.