Глава 25

Макс

Прокинувшись зранку, я відразу потягнувся до телефону. У голові крутилася лише одна думка: цікаво, як відреагували мої фанати на новину про нас з Юлею?
Відкрив соцмережі й зайшов у коментарі. Серце похололо.

Підтримки було… мало. Замість радості за мене — море образ і ненависті в бік Юлі. «Вона не пара для тебе», «Вигода», «Ти міг би знайти кращу» — рядки хейту різали очі. Я відчув, як усередині піднімається хвиля тривоги. Ніби мені вибили ґрунт з-під ніг. Я пошкодував, що взагалі розповів усім про наші стосунки.

Але єдине, в чому я не сумнівався: Юля — моє все. І я кохаю її більше за будь-які слова.

Я подзвонив їй.
— Привіт, кохана, як ти? — Запитав, намагаючись приховати напруженість у голосі.
— Привіт, Максику! У мене все чудово. Я  йду до універу — Її голос був радісним, теплим, аж мурашки пішли по шкірі.
Я видихнув. Вона ще нічого не знала. І це було єдине полегшення.

— А ти як? Як почуваєшся? — Ніжно запитала вона.
— Краще. Температура спала, горло не так болить — Відповів я щиро.
— Слава Богу! — Радісно зітхнула Юля — Я так хвилювалася за тебе.

Ми ще кілька хвилин говорили про дрібниці: вона розповіла, що після пар обов'язково зайде до мене, а ввечері вдома планує почати дивитися новий серіал «Два протилежні серця». Порекомендувала й мені глянути. Я ж поділився, що скучив за прогулянками й, можливо, сьогодні спробую вийти на свіже повітря. І, звісно, обіцяв приготувати свої улюблені кексики, щоб зустріти її з ними.

— Буду чекати з нетерпінням — Сказала Юля — І пам’ятай: я тебе дуже кохаю.
— І я тебе, рідна — Посміхнувся я і ми попрощалися.

Але щойно екран потемнів — серце стислося. Вона не заслуговує на таку ненависть. Лежав, дивився в стелю й відчував безсилля. Увімкнув фільм, доїв учорашню піцу… Пролетіло кілька годин.

Дзвінок у двері. На порозі стояв Матвій.
— Здоров, брате! Чого носа повісив? Щось сталося? — Його проникливий погляд бачив усе.
Я мовчки впустив його всередину. Ми сіли на кухні, він дістав гостинці. Я подякував і нарешті розповів усе.

Матвій вислухав уважно.
— Ситуація неприємна, не сперечатимусь — Нарешті мовив він — Але, друже, не вини себе. Ти теж людина, маєш право на щастя. За свою дівчину я б порвав будь-кого. Якщо вона відчуває твою любов і захист, то ніякі хейтери вас не зламають.
Його слова гріли, наче ковдра.

Невдовзі Матвій пішов, а мені прийшло повідомлення від Юлі: «Коханий, вибач, не зможу прийти. Їдемо всією сім’єю до бабусі — вона занедужала». Я засмутився, але розумів її.

Посидів іще на кухні й довго обмірковував слова друга. Потім узяв телефон і записав відеозвернення до фанів.
— Будь ласка, припиніть цю травлю. Юля — чудова, щира дівчина. Я кохаю її по-справжньому. Якщо ви ще не відчували справжнього кохання — воно обов’язково прийде. Будьте добрішими, бо без добра й емпатії світ перестане бути світом…

Я подякував тим, хто нас підтримує, і ще раз попросив інших змінитися. Після цього стало легше. Але тривога за Юлю залишалася. Я гортав її фото, думав, яка вона прекрасна, і ловив себе на думці: «Втюрився ти, Макс, по самі вуха. І це надовго».

З думками сидіти довго не міг. Потягнуло до музики. Сів за фортепіано. Чорні й білі клавіші ожили під пальцями, а голос сам собою виводив слова. Пісня була лише про неї.
І хай кажуть, що хочуть. Я все одно буду боротися за Юлю. Бо кохання сильніше за будь-який хейт.