Глава 24

Після слів тієї дівчини весь мій настрій зник. Усередині ніби щось зламалося, і тривога розлилася по всьому тілу. Я намагалася тримати вигляд, що все добре, але навіть  мама вдома помітила, що зі мною щось не так.

— Юлько, ти чого така похмура? Їж давай — Лагідно сказала вона, ставлячи переді мною тарілку з омлетом — Щось сталося?
— Ні, мамо, все гаразд — Натягнуто посміхнулася я й сіла за стіл.

Я повільно перебирала виделкою, ковтала маленькі шматочки, але їжа не лізла в горло. Щоб відволіктися, я взяла телефон і відкрила соцмережі. І раптом… побачила сторіс Макса. Клікнула — і від несподіванки подавилася омлетом.

— Юлю! — Мама аж підскочила — Що з тобою?
— Та нічого, мам, просто… подавилася — 
Відповіла я, відмахнувшись.

Але насправді я мало не впустила телефон. На екрані були ми з Максом. А наприкінці — його зізнання: «Кохаю безмежно». Моє серце затремтіло. Ніби шматок каменю відвалився й стало легше дихати.

Та навіть із цим теплом у душі я прийшла до університету з сумною міною. Алла й Карина відразу це помітили.

— Ти наче не своя, що трапилось? — Занепокоїлася Алла.
— Це все через ту дівку? — Влучила Карина прямо в ціль.

Я опустила очі, закусила губу й мовчала.
— Слухай, та не звертай ти на неї уваги — З обуренням сказала Алла — У цієї точно немає хлопця, бо з її характером довго ніхто не витримав би.

Її слова змусили мене ледь посміхнутися. І тут телефон завібрував. Повідомлення від Макса: «Сто сердечок для моєї коханої. Просто так». У мене аж тепло розлилося всередині.

Макс був шалено популярним серед молоді, багато хто в універі стежив за ним. І, певно, саме тому після пари нас знову чекала неприємність.

Ми вже збиралися виходити з аудиторії, як до нас підійшла та сама незнайомка. Її погляд був холодним, а голос — солодко-єхидним:
— Співчуваю Максу. Не пощастило йому з дівчиною, для якої він — просто вигода.

— Що? — Вирвалося в мене, але вона вже розвернулася й пішла.

В аудиторії запала тиша. Усі перезирнулися. І раптом Алла вибухнула:
— Як ти смієш, зміюко підколодна! Стеж за язиком, інакше залишишся без нього!

Але та вже зникла за дверима. А я відчула, як у грудях знову стиснулося від образи й несправедливості. Ні, я ніколи не думала про Макса як про вигоду. Він справді для мене — щось набагато більше.

Подруги намагалися мене підбадьорити, та було марно. Я вже знала: сьогодні після занять піду до Макса.

По дорозі я ще зайшла до аптеки — взяла додаткові ліки. І ось уже стояла біля його квартири. Дзвонила у двері, й серце шалено калатало.

Макс відчинив, і його очі відразу засвітилися.
— Юлю! — У голосі було щире щастя, та, побачивши мою сумну міну, він нахмурився — Що сталося? Ти чого така?

— Нічого… все нормально — Відповіла я невпевнено.

— Іди сюди — Він обережно взяв мене за руку й завів до кімнати — Сідай і розказуй чесно, що трапилося.

Я мовчала, крутила в руках телефон, але Макс дивився так наполегливо й водночас тепло, що я не витримала. Розповіла все: і про слова в коридорі, і про сьогоднішнє приниження.

Він слухав мовчки, а потім посміхнувся тією своєю лагідною посмішкою, яка завжди розтоплювала мене.
— Юль, це просто дівоча заздрість. Їй боляче бачити, що я щасливий з тобою. Але мені байдуже на неї. Головне — ти. Я тебе кохаю. І ніколи не перестану.

Він міцно притиснув мене до себе й поцілував у голову. Я відчула, як у душі розквітає весна, а тривога тане.

На його шафці стояла коробка цукерок. Макс хитро посміхнувся:
— Пограємо в «хазяїна і його улюбленця»?

Я не втрималася й засміялася.
— Ти невиправний! — Сказала я, але погодилася.

Ми почали кидати одне одному цукерки: він — мені, я — йому. Час зупинився. Ми сміялися так щиро, як давно не сміялися. Я ловила кожен його погляд і кожен дотик, відчуваючи, що з ним мені найкраще у світі.

Мені так хотілося, щоб цей момент ніколи не закінчувався.