Глава 22

Я сиділа на кухні в своєму м’якому халаті, підперши голову рукою, й раз по раз переводила погляд з годинника на двері. Стрілки рухалися так повільно, що здавалося — вони знущаються. В руках я крутила кружку з теплим чаєм, але пити не могла — в животі клубочилося таке хвилювання, що чай міг би вилитися просто назад.

За кілька хвилин до мене приєдналася мама. Вона вмостилася поруч, кинула на мене пильний погляд, але нічого не сказала. Просто сиділа і гортала телефон, час від часу поглядаючи на годинник. Потім зайшов і тато — він кинув жарт про те, що ми тут наче на весільну процесію чекаємо, але я навіть не посміхнулася.

Двадцять хвилин тягнулися, як вічність. І раптом — дзвінок у двері.

Я підскочила так різко, що мало не перекинула стілець. Мама з татом здивовано озирнулися.
— Це він! — Майже вигукнула я і побігла до дверей.

Відкривши, побачила Макса. Усміхненого, як завжди, але цього разу він виглядав особливо тепло. В одній руці — розкішний букет білих троянд, у другій — акуратно запакований торт.

— Привіт, красуне — Сказав він, і мені здалося, що голос його звучав навіть ніжніше, ніж звичайно.

— Привіт! — Я не втрималася, щоб не обійняти його й не поцілувати в щічку.

Мама з татом, які виглянули в коридор, застигли. Я буквально відчула їхній подих у повітрі, поки тримала в руках букет і вдихала запах свіжих троянд.

— Я… Макс — Промовив він, трохи ніяково почухавши потилицю.

— Дуже приємно, я Марина — Сказала мама, намагаючись швидко отямитися.

— А я Володя — Додав тато, кивнувши.

Макс зробив крок уперед, легко й природно поцілував мамі руку, а татові міцно потиснув. Мить — і всі троє стояли, дивлячись одне на одного, не знаючи, що сказати далі.

— Ну, що ж — Нарешті втрутилася я — Давайте я зроблю нам чаю. А то стоїмо, як ті барани.

Всі засміялися, і напруга в повітрі трохи розсіялася.

За столом спочатку все йшло обережно. Батьки придивлялися до Макса, а він — до них. Але я знала його: він уміє знайти спільну мову навіть із таксистом, який бурчить на пробки. Через пів години вони вже щиро сміялися над його жартами. Мама розповідала кумедні історії з моїх дитячих років, тато підкидав свої коментарі, а Макс уважно слухав, реагував і вмів підтримати будь-яку тему.

Я сиділа й ловила себе на думці, що мої хвилювання були марними. Вони явно подобалися один одному.

Мама якраз закінчувала чергову смішну історію, коли я взяла ложку з тортиком і вже майже піднесла її до рота — та тут задзвонив татовий телефон. Він вибачився й вийшов, а мама продовжила свою розповідь.

Ми дослухали й вибухнули сміхом. Я додала кілька жартівливих коментарів, і в цей момент тато покликав маму до телефону. Вона підвелася, і ми з Максом залишилися наодинці.

— Знаєш, твої батьки просто чудові — Сказав він, дивлячись мені в очі.

— Ага, особливо, коли з першого погляду на тебе впадають у ступор — Я хихотнула.

Ми обоє засміялися. Я помітила, що він дивиться на мене якось особливо.

— Ти така гарна… і мила — Сказав він тихо — Я кохаю тебе. Дуже сильно.

Серце пропустило удар.

— Відколи? — Спитала я, трохи розгублено.

Він усміхнувся:
— Насправді… я давно за тобою стежив. Через твій блог, через камери. Твоя щирість, харизма, талант — вони мене підкорили. А коли я побачив твій кавер на мою пісню, я ледь не зомлів. Саме тому тоді на сцені я вибрав тебе.

Я слухала й не вірила власним вухам.

— Я теж… — Сказала я тихо — Я була закохана в тебе з самого початку.

Він став повільно нахилятися до мене, наші губи вже майже торкнулися…

— О-о, пробачте! — Раптом почулися голоси.

Ми озирнулися — у дверях стояли мама й тато, посміхаючись. Я відчула, як щоки запалали. Макс теж зніяковіло почухав потилицю.

— Не хотіли заважати — Вибачилася мама.

— Нічого страшного — Сказала я, намагаючись виглядати спокійною.

Макс поглянув на годинник:
— Мабуть, мені вже час.

Він поцілував мене в щічку, обійняв маму, потиснув руку татові й пішов.

Я глибоко видихнула, і батьки одразу почали ділитися враженнями. Їхні слова були теплими, і моє серце наповнилося радістю та полегшенням. Я знала — це тільки початок.