Глава 8

Я сиділа на лекції, намагаючись зосередитись на тому, що розповідає викладач, але думки мої постійно відлітали в інший бік. Я не могла забути ту прогулянку з Максом. Серце досі билося в швидкому ритмі, а в голові крутилися спогади про кожен момент — від його посмішки й до того, як ми сміялися з морозивом. І ось тепер, коли я сиділа на цій лекції, відчувала, що все ще не можу в це повірити.

Алла й Карина сиділи поруч, і я помітила, як вони переглядалися між собою, не вірячи в те, що вони чують. Я розповідала їм про прогулянку з Максом, детально, від А до Я, і вони буквально ловили кожне моє слово. Я навіть не помітила, як їхні очі стали такими великими, мов у котенят, коли я поділилася тим, що ми обговорювали на самоті. Вони знову і знову запитували, як усе було, і я знову все розповідала, розмірковуючи, як він виглядав і що говорив.

І ось тоді, коли я вже майже повністю поринула в свої спогади, відчуваю, як мій телефон почав вібрувати. Я витягнула його з сумки, і на екрані з’явилося ім’я Макса. Серце миттєво затамувало подих. Я не повірила своїм очам. Цього не могло бути! Він написав.

— О, це він! — прошепотіла я.

Подруги тут же зацікавлено нахилилися до мене, їхні очі загорілися. Алла схопила мій телефон з моїх рук, не чекаючи дозволу. Вона прочитала повідомлення і лише з її слів я зрозуміла, що відчуваю справжню ейфорію.

— Вау, Юля! Це точно він — вигукнула Карина, ледве стримуючи емоції.

— Він хоче запросити тебе знову на прогулянку! — сказала Алла — Ну все, це вже серйозно!

Я навіть не знала, що сказати. Весь університет, здається, просто розчинявся навколо. Всі звуки стихли, тільки серце шалено билося в грудях. Я здивовано дивилася на подруг, а вони сміялися та обіймали мене. Я ледь стримувала свій захват, адже вся аудиторія знову притягувала погляди до нас. Це було неймовірно.

Але на цьому наші радощі закінчилися. Викладач помітив наші емоції. З поглядом, повним спокою та міркування, він звернувся до нас:

— Дівчата, вам здається важко зосередитись на лекції.

Ми миттєво замовкли, а я намагалася виглядати максимально природно. Але навіть у цьому спокої серце моє шалено билося. Я відвернулася до вікна, не знаючи, куди подіти погляд, а думки все ще мчали, як на швидкості. Що ж це буде далі? Як я буду виглядати на нашій наступній зустрічі? Я вже почала уявляти цей момент.

Сонце світило крізь вікно, і я, немов в сні, мріяла про нову прогулянку з ним. Що ж мені вдягнути? Я вирішила, що цього разу одягну свою улюблену білу футболку, що підкреслює мої плечі, і сині джинси, в яких завжди почуваюся комфортно. А ще — коротка чорна шкіряна куртка, що додає мені впевненості. Волосся знову закручу в легкі кучері, а макіяж зроблю більш відкритим: я вирішила нафарбувати губи яскравою червоною помадою. Все повинно бути ідеально — нічого не забути! Я навіть на секунду відчула, як весь цей образ збиває мене з пантелику. Ось так я буду виглядати, коли побачу його знову. І коли я буду йти до нього, на мене знову накриє хвиля хвилювання, і я буду трястись від емоцій.

Але зараз, сидячи в цій аудиторії, я знову відчуваю, як серце моє досі розривається від радості. Я ледь стримувала своє щастя. І навіть попри те, що лекція тривала, я вже не могла чекати, коли побачу його знову.