Глава 7.1

Я стояла перед дзеркалом, оглядаючи себе в білому платті з бантиками, яке я носила на концерті. Воно виглядало дуже елегантно і ніжно, і я вирішила, що воно ідеально підійде для цієї зустрічі. Білі кросівки доповнювали мій образ, додаючи йому стилю й зручності. Волосся я закрутила в легкі кучері, а макіяж зробила ненав’язливим: підкреслила очі, а на губи нанесла легкий блиск. І все одно серце тріпотіло від хвилювання.

З кожною хвилиною я все більше хвилювалася. Тіло тремтіло від емоцій. Це справді відбувалося! Прогулянка з Бондарем! Це ж майже неможливо уявити, а ось зараз я йду до нього в парк.

У парку він вже чекав. Бондар виглядав неймовірно — звісно, як завжди. Я ж вела себе набагато спокійніше, ніж насправді почувалася. Він посміхнувся і сказав: "Ти виглядаєш неймовірно". Від його слів моє серце занурилося у глибокі хвилі сорому, але я змогла відповісти лише тихо: "Дякую". Було незручно, але водночас приємно чути ці слова від нього.

— Куди ми йдемо? — запитала я, намагаючись взяти себе в руки.

Він запропонував просто прогулятися, і ми почали йти по парку. Повітря було прохолодне, але це не зупиняло мене від того, щоб розслабитися і насолоджуватися миттю. Спочатку ми йшли мовчки, кожен зі своїми думками. Я була вражена тим, як все це відбувається, не могла повірити, що я тут, з ним. Це було не схоже на жоден інший день у моєму житті.

А потім ми купили морозиво, і все змінилося. Я почала сміятися, і здається, я забула про все, що мене хвилювало. Якби я могла зупинити час, я б точно залишила цей момент назавжди. Це було так природно і легко, немов би ми знайомі вже давно.

Але потім сталося непередбачуване — морозиво опинилося на моєму носі. Це була найсмішніша ситуація, і ми сміялися від душі. Бондар дивився на мене з такою теплою посмішкою, що я не могла стриматися.

У цей момент я помітила, як навколо нас почали збиратися люди. Пару фанаток підійшли, щоб зробити фото і запитати про нас. Одні впізнали мене, інші — Бондара. Всі дивилися на нас здивовано, і я зрозуміла, що увага до нас почала ставати більш помітною.

Макс зрозумів, що нам треба втекти від натовпу, тому запропонував піти в тихіше місце.                       — Тут занадто багато людей. Хочеш піти в інше місце? — сказав він.                                                        Я кивнула, і він повів мене в більш спокійний район парку.

Це місце було тихим і красивим. Я зрозуміла, що Макс приходить сюди, щоб знайти натхнення. Я сиділа поруч із ним, слухала, як він говорить про свої плани, і поступово відчувала себе ще більш спокійно, ніж до цього. Це було немов вивільнення від усього шуму, що був навколо нас.

— Мені тут дуже подобається — сказала я, сидячи поруч із ним на лавці.

— Так, це одне з моїх улюблених місць — відповів він з усмішкою.                                                              Ми пили воду, дивилися, як заходить сонце і просто насолоджувалися моментом.                     
Але час пролетів швидко, і ми помітили, що вже вечоріє. Макс запропонував провести мене додому. Ми встали і рушили назад, і коли ми проходили повз великі дерева, почався сильний дощ. Ми з ним одразу почали бігти, намагаючись сховатися під деревами, але сміялися від душі. Все, що я могла відчувати в той момент — це радість. Всі хвилювання й переживання пішли на другий план, і я просто сміялася разом з ним.

Коли ми дісталися до мого дому, я не змогла стриматися. Я обійняла його. Це сталося так швидко, що я навіть не зрозуміла, чому зробила це. Він стояв, мовчки дивлячись на мене, але я відчула, як він відповідає мені. Його погляд став м'якшим, і він усміхнувся.

— До зустрічі — сказав він тихо, а я, посміхаючись, зайшла до квартири. Цей день точно залишиться в моїй пам'яті.