Глава 6

Я дісталася додому пізно ввечері, відчуваючи, як важка атмосфера очікує мене ще за порогом. Як тільки я відкрила двері, одразу побачила, як батьки сидять на кухні, уважно спостерігаючи за мною. В їхніх поглядах було щось схоже на суміш здивування й тривоги. Вони вже знали. Звісно, новина про мене на телебаченні не могла залишитися непоміченою.

— Юль, ми бачили тебе в новинах — сказав тато, підводячись із місця — Це правда? Ти співала з Бондарем?

Я кивнула, відчуваючи, як ніяковість зростає в грудях. Їхні погляди стали настільки інтенсивними, що мені було важко витримати цю увагу.

— Так, це я — відповіла я, намагаючись не звучати надто нервово.

Мама мовчки подивилася на мене, а потім запитала:

— Як ти почуваєшся? Це все... це дуже швидко.

Я не знала, що сказати. Не було жодного часу для того, щоб підготуватися до цього. Я просто почувалася так, ніби весь світ обернувся навколо мене, і я вже не могла зупинити цей потік уваги.

— Можна я піду переодягнуся? — тихо запитала я.

Батьки обмінялися поглядами, але не заперечили. Я зняла куртку й тихо пішла до своєї кімнати.

Там я нарешті вдихнула спокійніше. Знявши з себе важке вбрання, я вирішила, що вечеря стане чудовим способом заспокоїтися. Але навіть після того, як я поїла, все всередині мене залишалося невгамовним.

Лягла на ліжко, подивилася у стелю, намагаючись заспокоїти думки. Я не могла не думати про все, що сталося, але й не могла зупинитися — мої емоції переповнювали.

Вже лежачи в ліжку, телефон завібрував. Я підняла його і побачила повідомлення від Бондаря.

«Добрий вечір, Юль! Як ти? Як справи після всього?»

Моє серце забилося швидше. Я відповіла йому, і не минуло й хвилини, як він написав знову.

«Чудово, що зв’язалася! Що нового? Як тобі після того концерту?»

Відповіла:

«Привіт! Спочатку було незвично, але потроху заспокоююсь. Всі ці погляди і питання від людей… це трохи більше, ніж я очікувала.»

«Я розумію — написав Бондар — це завжди складно на початку, але ти ж впоралася чудово. Я бачив, як ти співала, ти справжня зірка.»

Я не могла не посміхнутися від таких слів. Вони справді надихали.

«Дякую, ти теж дуже крутий. Я все ще не можу повірити, що все це сталося — відповіла я — це просто неймовірно.»

Бондар написав:

«Я бачу, ти дуже скромна. Але, насправді, ти не просто талановита, ти дуже гарна й чудова особистість. Це видно навіть без слів.»

Мені стало приємно від його слів. Ми продовжили розмову, обговорюючи музику та творчість, і, зрештою, я дізналася більше про нього, його натхнення та плани на майбутнє. Ми з Бондарем говорили так, ніби знали один одного вже багато років.

Несподівано він запропонував:

«А що ти думаєш про те, щоб прогулятися разом? Після навчання, якщо буде час. Як тобі така ідея?»

Моє серце затремтіло, але я вирішила, що це шанс, який не можна пропустити. Я відчула, як тепле відчуття охоплює мене.

«Звучить чудово! Я з радістю — написала я — сподіваюся, ми знайдемо час.»

«Чудово — відповів він — тоді до зустрічі.»

Я поклала телефон на тумбочку і ще раз посміхнулася, лежачи в ліжку. Це була справжня зміна. Весь цей день, вся ця увага, і тепер ще й зустріч з ним… Моє життя вже не буде таким, яким було до цього.