Глава 3.2

Ми з Аллою довго обговорювали Макса, його підписку і концерт, але все одно залишалося одне питання, яке я не могла відпустити: чи варто мені їхати? Чи це не буде занадто? Квиток не зовсім дешевий. Щоб довго не думати, вирішую порадитися з подругою.

— Я би хотіла поїхати. Я якраз у той день вільна. Але…

— Що? Це ж твій шанс побачити його вдруге. Що тобі заважає це зробити?

— Я вже була раз на його концерті, і їхати туди вдруге для мене буде занадто. Квиток дорогий. Як думаєш, їхати чи не їхати?

— Звісно, їхати! Цього разу є можливість, а в наступний раз її може й не бути. А якщо цей концерт буде кращий, ніж минулий?

— Не знаю, може. Ти впевнена, що це правильний вибір?

— Впевнена на всі сто! Їдь, поки можеш!

Я ще трохи думала над цим питанням і вирішила, що все ж таки поїду. Тишу в аудиторії перервав гучний звук дзвінка, який закликав усіх на перерву.

— Про що ви так шепотіли? — сяяла від цікавості Карина.

— Про концерт, — задоволено відповідаю і посміхаюся.

— І як тобі на ньому? Сподобалося? — запитала вона з великими очима, сповненими бажання дізнатися все.

Я з великим задоволенням розповідаю їй про концерт. На других парах ми знову з Аллою говорили про Макса. В цей момент Карина, яка мовчки слухала нас ззаду, раптом звертається до нас.

— А чому б нам не поїхати разом? Я ще ніколи не була на такому великому концерті! Це ж шанс для всіх нас!

Я поглянула на неї з сумнівами та незвично доброзичливою посмішкою.

— Ти ж не фанатка Бондаря! — сміюся я. — Ти ж навіть не слухаєш його пісень!

— Ага, але якщо я поїду з вами, то буду! І це буде весело! — сміється Карина.

Я задумалась. Ідея поїхати разом, ще й з подругами, здається зовсім непоганою. Це ж не тільки шанс побачити Бондаря, а й бути з ними поруч. Може, так навіть не буде так страшно.

— Добре, поїдемо разом, — кажу я, відчуваючи, як серце б'ється швидше.

Алла і Карина радісно підскочили. Їхні очі засяяли від захоплення.

— Ура! Це буде супер! — пошепки в один голос вигукують вони.

— Я поки не вірю, що ми це робимо, — додає Карина, сміючись.

— Я теж, але якщо ми вже вирішили, то це точно буде круто, — кажу я, і відчуваю, як всередині все наелектризовано.

Ми починаємо обговорювати, як добиратися, що вдягнути і що зробити, аби все було бездоганно. За кілька хвилин ми знаходимо квитки, плануємо поїздку і навіть вирішуємо, хто скільки часу буде збиратися.

— До речі, — додає Алла, — я хочу побачити, як Макс буде реагувати, коли побачить тебе серед всіх!

Я сміюсь і згадую, як він коментував мою пісню. І, здається, це буде ще один день, який навряд чи я забуду.

Ми продовжуємо говорити про майбутній концерт. Раптом Алла дістає телефон, глянувши на екран, замовкає.

— Що сталося? — запитую я.

Вона знімає погляд з екрана і важко зітхає.

— Мої справи перенесли. Ті важливі, про які я говорила… Тепер вони не на суботу, а аж на наступний тиждень. Тому я вільна, — посміхається вона, але в очах видно сум.

— О, це чудово! Тепер ми можемо їхати разом! — радіє Карина.

Алла кидає на нас погляд і знову зітхає.

— Знаєш, я все одно не впевнена. В мене ще є сумніви…

— Ти серйозно? — дивуюсь я. — Це твій шанс! І не тільки для тебе, але й для нас усіх!

Але перш ніж ми могли б продовжити, дзвоник на перерву перервав нашу розмову. Останню пару відмінили, тому ми щасливі вирушили втрьох погуляти — все ще обговорюючи можливість поїхати разом на концерт.

Алла, навіть з її ваганнями, почала виглядати більш впевненою.

— Добре, давайте, — вона все ж погодилася, — може, це буде цікаво, і хто знає, може, я ще й знайду спільну мову з Максом.

Ми насолоджувалися теплою прогулянкою, сміючись і не звертаючи уваги на маленькі хвилювання, які залишалися після пар. В повітрі витає дух пригод, і здається, все навколо готове до змін.

Насправді, якщо чесно, я ще не можу повірити, що ми це робимо. Поїхати на концерт разом з подругами — це був шанс, якого я ніколи б не очікувала.