Глава 3

У кімнаті панувала тиша. Я спала, мов убита. Та гучний звук будильника розірвав спокій. Стягую з голови ковдру й тягнуся до телефону. 6:30. І… повідомлення в інстаграмі від Макса Бондаря.

Стоп… Від кого?!

Я розгублено вдивляюся в екран. Він лайкнув і прокоментував мій кавер на його пісню. Не може бути! З серцем, що шалено калатає, заходжу в інстаграм.

Ні, це не помилка. Це правда.

"Браво! Я вражений! Який гарний, ніжний голос! Молодець! Прямо мене переспівала!"

Я видаю писк. У кімнату влітають налякані батьки.

— Що трапилося?! — хрипло запитує мама.

— Він мене помітив, — ледь видихаю я.

— Хто "він"? — тато витріщається на мене.

— Макс… — показую телефон.

Вони підходять ближче, вдивляються в екран.

— О, Господи! — видихають обоє.

— І це треба було так кричати? — бурмоче мама.

— Здуріти можна… — тато береться за серце.

Вони йдуть, а я залишаюся сам-на-сам із захмарною радістю. Зібравши волосся, відповідаю:

"Дякую! Дуже рада подарувати вам приємні емоції своєю творчістю."

Глибоко зітхнувши, відкладаю телефон і починаю збиратися. Надворі тепло. Одягаю рожевий спортивний костюм, роблю хвіст, закидаю рюкзак і вирушаю.

Щоб дорога не була нудною, вмикаю музику. Коли звучать треки Макса, я не стримуюсь — підспівую і трохи підтанцьовую.

Біля університету зустрічаю своїх подруг.

— О, привіт, Юльчик! — вітається Алла.

— Привітики! — додає Карина.

— Привіт, дівчатка! — обіймаю їх.

— Як пройшов концерт? — цікавляться.

Я вже відкриваю рота, щоб відповісти, але дзвоник перериває нас. Ми швидко заходимо в аудиторію. Викладачка добра, тож балачки не страшні. Але сьогодні пари здаються тягучими. Мене хилить на сон. Алла куняє поруч.

Щоб не заснути, перешіптуємося.

— Ну, то як концерт? — запитує Алла.

— Нереально класно! Все було, як у сні, — відповідаю.

— Розкажи детальніше!

Я починаю розповідати. Сон одразу минає. Ми сміємося, захоплюємось. Коли згадую про інстаграм, Алла підстрибує.

— Ого! Покажеш?

— Звичайно! — витягую телефон.

Алла в захваті. Ми шепочемося, ховаючись за спинами студентів.

Раптом відчуваю погляд. Озираюся — Влад. Хлопець, якому я подобаюсь, підпер голову рукою й дивиться на мене.

— О, знову дивиться, — кажу Аллі.

— Він у тебе точно закоханий, — сміється вона.

— Не розумію, що в мені такого?

— Як що? Великі очі, пухленькі губи, фігура…

— Ти так вважаєш?

— Я так знаю! За тобою не тільки Влад сохне, а й сам Бондар би не втримався!

— Хто?! Бондар?! — не стримую сміху.

— Ага, — серйозно каже вона.

— Іди не сміши.

— Та ти справді гарна. Я навіть трохи заздрю тобі.

Я ніяковію й посміхаюся.

— Дякую, — шепочу.

Поглядаю на Влада — він посміхається. Мені стає ніяково, і я відвертаюсь.

Вирішую глянути на годинник у телефоні. І бачу ще один сюрприз — Макс підписався на мій інстаграм і тікток!

Одразу показую Аллі.

— Я ж казала! Ти зачаруєш навіть Бондаря! — шепоче вона.

— Думаєш, я йому сподобалась?

— Сто відсотків! Спочатку лайк, потім коментар, тепер підписка.

— Та ні, це випадковість, — тихо хихочу.

— Як знаєш. До речі, ти знала, що Макс виступатиме в Палаці Спорту!

Ця новина приголомшує.

— Ні, не знала!

— Ну ти даєш. Фанатка!

— А ти йдеш?

— Дуже хочу, але маю справи…

Ми ще трохи поговорили, і я зрозуміла: я знову зможу побачити його виступ. І це вже не просто мрія — це щось більше...