Глава 1

Приємні емоції. Приємний адреналін. Зала, повна світла й фанатів. Не можу в це повірити. Від щастя тремтіло все тіло. Невже моя мрія здійснилася? Невже я з ним зустрінуся прямо зараз? Усі нервово чекали на нього. В натовпі лунали схвильовані голоси. Аж раптом в залі вимкнулося світло. Це підлаштовано чи щось перегоріло? І чи надовго це затягнеться? Тривога росла. Голоси ставали голоснішими й нетерплячішими. Що зараз відбувається? Темрява тривала вже десять хвилин. Я затремтіла ще більше.
І ось він! Лунає його голос:
— Я вас не чую! Де ваші руки?!
Світло спалахує знову. Я від полегшення і радості кричу на все горло разом з іншими, заплющуючи очі. А коли розплющую — я вже в ліжку.
Три хвилини не можу зрозуміти, де я і що відбувається. Зрозумівши, що це був лише сон, тягнуся до телефону. На екрані 10:30. Оце я проспала. Сон був таким реальним... Шкода, що немає продовження.
П'ять хвилин лежу в теплому ліжку й думаю про те, як не хочеться вставати. Але збираюся з силами й повільно встаю. Заправляю своє білосніжне ліжко й іду вмиватися.
Поглянувши в дзеркало, ледве впізнаю себе: заспане обличчя і безлад на голові. Відвожу погляд, беру зубну щітку й починаю чистити зуби, думаючи про той дивовижний сон. Ще б зовсім трохи — і я б його побачила... Але цього вечора я все одно побачу його на концерті. У реальному житті. І цей вечір буде незабутнім.

Після вмивання я переодягаюся і приводжу до ладу волосся. Потім прямую до кухні, де мама п'є каву.
— О, добрий ранок! — вітається вона.
— Доброго ранку, — відповідаю і посміхаюся.
— Що це ти сьогодні так пізно? — питає мама.
— І не питай, — махаю рукою. — Мені такий сон приснився, що я б і далі спала.
— Та ну? І що ж це за сон? — зацікавилася вона.
— Мені приснився він, — кажу, і очі світяться від радості.
— Бондар твій? — одразу вгадала мама.
— Так! — вигукую захоплено.
Мама закочує очі.
— Ти вже з розуму сходиш, — сміється вона. — Скоро буде не тільки снитися, а й ввижатися.
— Припини, мамо, — фиркаю я. — Я цілу ніч думала про сьогоднішній концерт.
— Ну-ну, — посміхається вона.
— Сон був таким справжнім... Фанати, велика сцена... Шкода, що не встигла його побачити, — кажу з легкою ноткою розчарування.
— Ох уже ця ваша музика і Бондарі, — хитає головою мама й допиває каву.
— Ти мене не зрозумієш, — зітхаю я.

Після короткої розмови йду снідати. На сніданок у мене солодкий чай і канапки з часниковою намазкою. Після смачного сніданку відпочиваю перед незабутнім вечором і слухаю його пісні. Уявляю, як буду танцювати під них на концерті. Це справжній кайф. Пісня за піснею звучить у моїх вухах, даруючи неймовірні емоції.
І ось настала її черга — моєї улюбленої пісні «Закохуюсь». Готова слухати її мільйони разів! Не стримуюся й починаю підспівувати. Раптом у голову приходить ідея — записати кавер.
Не вагаючись, беру гітару, вмикаю камеру. У кімнаті панує тиша, поки пальці не починають танцювати на струнах. За ними залунав мій ніжний, дзвінкий голос. Співати під гітару — це зовсім інше відчуття, ніж просто слухати.
Обробляю відео і викладаю його в Тік-Ток, а потім — в Інстаграм. Подивимося, що з цього вийде. Знову надягаю навушники й продовжую кайфувати від улюблених пісень.

Телефон раптом завібрував. Відкриваю повідомлення — лайки й приємні коментарі сиплються один за одним! І це всього за двадцять хвилин! Ніколи такого ще не було. Невже я стаю популярнішою? Наступного разу запишу кавер на ще одну пісню.

Мріючи про концерт, не помічаю, як летить час. Залишається зовсім трохи.
На концерт я вдягнула білу сорочку, чорну шкіряну спідницю й білі кросівки. Кручуся перед дзеркалом, бачачи, як моє обличчя світиться від щастя.
Начебто нормально виглядаю. Поправляю волосся, накидаю коротку шкіряну куртку й виходжу з дому назустріч найкращому вечору у своєму житті.