Глава 17

***

Тиждень пройшов непомітно.

У Ксені уже був готовий загран паспорт, завдяки "маминій взятці".

Валізи купили, деякий новий одяг також.

Ніка уже не вчилася в гімназії.

Юля і Соня - дуже плакали, знаєте це важко усвідомлювати що найкраща подруга їде НАЗАВЖДИ у Англію, у місто Кембридж (*таке місто справді є у Англії. Його назву взято не для того, щоб гуглити чи таке інше, а просто аби знати у якому місті знаходиться героїня. Тут у тексті може трапитися і таке, що опис у творі не буде відповідати справжньому опису міста)

І ось, коли Валя, Ніка і Ксю - готові їхати, точніше чекають таксі до аеропорту, дзвонить Юля - це певно останній дзвінок.

-Привіт, Нік. - крізь скльози говорила Юля.

-Привіт. Юль, я не хочу прощатися з тобою! - кричить Ніка, а сльози ллються.

-Я теж! Боже, ти справді їдеш назавжди?

-Так... Дякую, тобі за все! За ті найщасливіші моменти! За ВСЕ! Ти найкраща, я тебе не забуду!

-Дякую, Нікусь! Я тебе також дуже люблю, і міцно обіймаю.

-Вже таксі приїхало... Передавай Соні, що я її також сильно люблю і не забуду вас. Бувай...

-Нікусь, аж не віриться що це тупий кінець! Люблю і міцно обіймаю! Бувай...

Ніка поклала слухавку. Ось і все...

Думки перебив мамин голос.

-Ніко, вставай. Ми вже в аеропорту!

-ЩО? Так швидко?

-Так.

Ніка встала, подякувала таксисту.

Аеропорт нагадував про себе шумом людей, метушнею.

І ось уже за пів-годинки вони сіли у літак.

Перший політ у житті Ніки...

Ось і літак летить уверх, і столиця здається такою мізерною. На тій землі залишились найкращі моменти Ніки... Кінець. Певно ніколи сюди не повернеться...

***

Летіли до шести годин.

Ніка весь цей час спала, бо було дуже нудно.

Вийшли. Далі залишалося доїхати до вулиці Бонд-стрит, будинок 9.

Нічого не розуміли англійського, довелося в інтернеті користуватися перекладачом.

Замовили таксі, можу описати як це було. Подзвонили до агенства таксі.

-Good evening. Do you need a taxi? (*доброго вечора. Вам потрібне таксі?)

-Що? Що він каже? - нервувала Валя.

-Мамо, він запитує чи нам потрібне таксі.- сказала Ніка дивлячись у телефон де ввімкнутий перекладач.

-Ну то що ти! Скажи йому, що нам потрібне!

-Ок. - відрізає, - That's what you need. We go to Bond Street. We are now nearthe airoport. .(*так, нам потрібне. Нам до вулиці Бонд-стрит. Ми зараз біля аеропорту.)

-Ok. I leave. (*гаразд. Виїжджаю.)

-Ну що там? - хвилюється Валя.

-Мамо, все добре. Виїжджає.

-От і добре. Це так добре що ти розумієшся в тому гугелі.

-Мамо, не "гугел", а "гугл".

-Та я хіба сучасна жінка? Ти тільки подивись, ми сюди приїхали із забитого села, де навіть поняття ніхто не має що таке "айфон" чи той твій "гугл".

-Та досить сперечатись! - втрутилася Ксеня, - вже і таксі приїхало!

-Слухаємося, пані Ксю. - засміялася Ніка.

І ось уже в сидять в авто, їдуть вечірніми вуличками Англії.

Тут так затишно, ніби все рідне.

Приїхавшви таксист допомагає витягти з багажника валізи, доставляє нам їх прямо під двері. Ми йому заплатили, і він поїхав.

Тут було чарівно гарно.

Високий двоповерховий будинок.

Звісно тут газон треба покосити, бо наросло всякої трави шкідливої.

Йдемо до входу, відчиняємо двері. Вау! Який цей будинок красивий всередині!

На першому поверсі - вітальня з кухнею. Там ще збоку є ванна кімната, і також одна кімнатка для когось. На другому поверсі - спальня, три кімнати також для когось.

Я з Ксенею кинулися займати собі кімнату якнайкращу.

Мені дісталися світлого дизайну.

Тобто бежеве велике двоспальне ліжко. Шафа-купе з дзеркалом. Туалетний столик. Письмовий стіл де над ним вісить тумбочка з книгами, які в пилі. І... саме красивіше тут - це балкон. Можна і назвати - тераса.

Вид з вікна - чудовий!

Я виходжу на балкон, вдихаю на повні груди повітря, дивлюсь вниз, там стоїть хлопець, мій одноліток. Я не можу конкретно роздивитися його зовнішність, так як на вулиці ніч.

Махає мені рукою, тобто вітається. Я йому у відповідь теж махаю, потім він прямує певне до свого будинку. Він наш сусід.

-Дівчата, йдіть сюди! - гукає з кухні мама.

-Йдемо!

Ми з Ксенею спустилися на перший поверх, зайшли у кухню, вона була дуже гарно вмебльована - великий стіл, де їсть вся родина, також є такий столик і крісла, як у барній стійці, газова плита, зверху світлі шафи, тумбочки і полиця з кулінарними книгами.

Кухня була заповнена ароматом свіжозвареного какао з круасанами.

-Дівчата, сядьте. - говорить мама, показуючи на стільці. Ставить перд нами чашки з напоєм, і тарілку з круасанами.

-До мене дзвонили. Тобто уже вся дирекція знає що ми приїхали. Тобто, через два дні ти Ніка і ти Ксеня зможете розпочати навчання. Нік, ти будеш ходити до коледжу, а Ксеня до найкращої початкової школи. Завтра нам дадуть книжки, думаю ти, Ніко, впораєшся? тобто тобі треба буде поїхати до міської бібліотеки, там все повині дати. А ми з Ксю будемо прибирати тут. Бо як бачите багато пилі, тут давно ніхто не жив. Потрібно буде попилисосити, вибити килими, помити посуд, у ваших кімнатах поприбирати, і розібрати валізи. - говорила мама, а ми дуже уважно слухали.

-Добре, мамо, я впораюсь з книгами. - впевненно відповідаю.

-А я допоможу тобі з прибиранням, матусь. - заявляє Ксеня.

-Добре, що ви в мене такі розумні.

Ми допиваємо какао і всі розходимось по кімнатах, Ксеня залишається з мамою на кухні.

Я вирішую взяти дві своїх валізи, і вже почати розбирати речі, навіть взяла ганчірку, швабру, відро з водою.