Глава 15

Коли Валя отямилася був вечір.

-Мамо, може води принести? - занепокоїно запитала Ніка.

-Так... доню. - слабким голосом відповіла Валя.

Ніка збігала на кухню, де якраз сиділа Ксеня і вечеряла яєшнею.

-Нік, з мамою все добре? - запитала остання.

-Я не знаю. Їй зранку подзвонив хтось, вона знепритомніла, певно їй сказали щось дуже погане. Зараз мама вже отямилася, ось несу їй води.

-Нік, але ж з мамою все буде добре?

-Звісно. До речі, завтра у школу, ти ж зробила уроки?

-Ну... ще ні.

-Ну гаразд, я йду до мами, ти поверчеряй і тоді допоможу тобі з уроками.

-Гаразд.

Ніка зайшла у мамину кімнату, Валя лежала і все думала про... Орисю.

-Мамусь, ось твоя склянка води. Щось ти виглядаєш не здоровою.

-Та ні, Нікусь, зі мною все добре...

-Може тобі заспокійливого дати чи снодійного?

-Певне снодійного...

-Гаразд. А, і до речі, хто до тебе вранці телефонував?

Валі ці слова завдали ще одного удару в серце. Що ж відповісти донці?

Валя вирішила що краще завтра все розповість, не зараз. Не зараз...

-Завтра все розповім. А поки, доню, принеси мені снодійного. І краще відразу дві таблетки.

-Дві? Але це завелика доза.

-Так, дві.

-Ну добре...

Ніка з аптечки взяла таблетки і дала їх матері.

Валя заснула і заодно заснула та інформація про смерть сестри.

Ксеня уже була в себе у кімнаті, робила уроки.

Ніка сиділа на ліжку біля мами, потім встала і пішла до сестрички.

-Що робиш? - запитала Ніка.

-Роблю математику. Тут така задача важка, ніби не для другого класу, а для четвертого. У нас в дит-будинку було легко з навчанням, а у цій гімназії так важко. Ніка, чому у мене геть не виходить нічого?

-Ксенечко, треба докласти зусиль і все вийде. Ось, давай тобі допоможу?

-Я тільки за.

Ніка взяла підручник Ксені з математики, розглядала задачу і за декілька секунд знала відповідь.

-Тут відразу ясно. Відповідь - двадцять яблук.

-Ну дивись, було сімдесят три яблука, п'ятдесят три відклали у інший корзину, а в тій залишилось двадцять. Тут треба всього лиш відняти від сімдесяти три  п'ятдесят три.

-Ой і справді. Я думала треба додавати, виходить я переплутала дії.

-Виходить, що так.

-Нік, а у тебе є хлопець?

-Ксе-ень, що за питання ти задаєш?

-Просто, у моєї однокласниці вже є хлопець, вона казала що він її дуже кохає і взагалі за нею бігають усі хлопці.

-Справді? По-моєму, та твоя однокласниця ще замала, щоб мати стосунки.

-У неї така жахлива сестра! Її звати Кіра. Вона з "10-А".

-КІРА?!

-Ну так.

-Це мій ворог...

-Що? Справді?

-Так...

-А моя однокласниця, тобто сестра Кіри, її звати Саша, то вона також мій ворог!

-Ну гаразд, потім добазікаємо, давай допоможу тобі скласти портфель.

Ніка з Ксенею брали книжки і клали їх у портфель, і говорили про все.

Ніка зрозуміла чого їй не вистачало - підтримки близьких.

На годиннику 21:34.

-Все, Ксеню, лягай спати, бо вже пізно.

-Гаразд. А ми завтра разом поїдемо до школи?

-Так.

-А на трамваї чи на машині нашій?

-На машині, нас підвезе наш особистий водій Кирило.

-Ясно. Добраніч, Верочко. - "Верочка" це таємне ім'я Ніки, яке придумала Ксен.

-Добраніч, Ксю. - Ніка поцілувала у чоло Ксюшу і вийшла з кімнати.

Далі Ніку чекало написання реферату.

І вчителька з історії сказала, що друкувати не можна, тільки писати від руки.

Ніка витратила пів ночі на це. Очі злипалися, але дівчина гасила сон чашками кави.

Годинник показував 03:17. На столі - безлад. Шість брудних чашок від кави, зім'яті папери, олівці розкидані, книги також.

Ніка заснула за столом.

Її розбудив мамин голос.

-Донечко, прокидайся. - говорила лагідно мати.

-Ммм... ммм... - пробурмотіла Ніка.

-Доню, вставай.

-Ммм... встаю.

Ніка прокинулася, точніше широко відкрила очі, пішла у ванну кімнату.

Вмилася, почистила зуби, одягнулась у чорні джинси і легенький топ.

Сніданок приготовила мама - панкейки з полуничним джемом.

-А Ксеня ще спить? - запитала Ніка.

-Ні. Вона одягається.

-Просто ми разом мали в школу їхати. І до речі, ми на трамваї чи на нашій машині?

-Доню, ми можемо собі дозволити все. На машині нашій.

-Ясно. Мамо, а тобі вже краще?

-Та... цілком.

-Так що тобі вчора сказали?

Валя вдихнула повітря, присіла біля Ніки.

-Як ж тобі сказати...

-Мамо, кажи як є, я всеоднор дізнаюсь.

-Тітка померла. Інсульт. Дзвонив лікар із Черкас. - Валя відчула як її очі наповнюються слізьми.

-ЩО? Тітка... Ні... Це не правда! Мамо, це жарт? О БОЖЕ! Ні-і-і!

-Донечко, на жаль, це правда... Я повинна сьогодні поїхати в Черкаси, аби домовитись про похорони.

-Мамо, а ми поховаємо тітку біля вашої матері?

-Так...

-Але як у тітки стався інсульт? Вона ж ще не стара...

-Ой, доню, організм людини непередбачуваний.

-Досі не можу повірити, що тітки більше не має.

-Потім я ще заїду у нотаріус... - Валя вирішила перевести тему, аби не обговорювати смерть сестри.

Відчинилися двері у кухню, це була Ксеня.

-Ммм, як смачно пахне.

-Сідай, доню, я приготувала панкейки, тому ви снідайте, а я йду збиратися.

-Гаразд.

Після сніданку, дівчата взяли рюкзаки і сіли у машину.

-Кирило, нас до школи. - відказала Ніка.