Глава 12

Ніку розбудив стукіт дверей.

Потягнулась мов та кішка, встала, одягнула піжамну накидку, і пішла у коридор глянути хто там прийшов.

Це була мама з тіткою.

-Ти чому не спиш? Донечко, тільки 7:00 . -  захвилювалася мама.

-Мамо, де ви з тіткою були цілу ніч?

-Ну... у нас же є свої справи про які ти не знаєш. - схвильовано перебирала пальці мама.

Ніка пішла назад у свою кімнату, взяла щоденник і записала:

<<Привіт.

Вибач, що довго не писала.

Останні події цього тижня шокуючі...

Я розлучилася з Тохою. Здається я вже давно зрозуміла, що не маю до нього почуттів...

Познайомилася з подругою Ольою. У нас однакові смаки музики, обожнюємо одну й ту саму групу, однакові думки, погляди на життя. Вона ІДЕАЛЬНА.

Ой, Оля дзвонить, напишу пізніше.>>

-Ало. Доброго ранечку, Нікусь. - протеревенила Оля.

-І тобі доброго ранку.

-Що робиш?

-Нещодавно прокинулась, зараз йду готувати сніданок. Ти вже снідала?

-Так. Угадай чим?

-Ммм... Шаурмою? - розсміялися обидві.

-Ніка, вистачить мене підколювати тією шаурмою.

-Це ж жарт. Олюсь, не ображайся.

-Ну добре. Я снідала улюбленими панкейками з джемом. Ти просто мусиш прийти до мене на ночівку і скуштувати мої фірмові панкейки!

-Обов'язково!

-О, а якщо дійсно, як щодо ночівки у мене?

-Ну... Ми ще не сильно знайомі... Але, я не проти. Тільки трохи пізніше.

-Гаразд. Але головне те, що я тобі довіряю, надіюсь ти мені теж.

-Ну звісно!

-Ти не забула щодо сьогоднішньої зустрічі?

-Звісно ні. - Ніка глянула на годинник, який показував 8:34.

-Ну добренько бувай. Сестра кличе.

-У тебе є сетра?

-Так. Молодша. Їй десять років.

-Як звати?

-Маша. Ну бувай, Нікусь. Найщиріші цьомчики від мене.

-Бувай. І тобі найщиріші цьомчики від мене.

Ніка відклала телефон, пішла на кухню, де вже куховарила мама. Стоя ароматних запах кави з вершками і свіжо-спечені круасани.

-Сідай за стіл. Снідати. - мовила мати.

-А де тітка?

Увійшла Орися і загорланила:

-Я тут! Сумували?

Ніка пирхнула, що їй байдуже.

Поснідавши, дівчина глянула на годинник який показував 13:49.

Одягнула джинси і сорочку, так як по погоді було спекотно.

Вирішила пройтися пішки, так як кафе було недалечко.

-Привіт! - Оля побачила Ніку ще за сім метрів, і кинулася обіймати.

-Привіт.

Обрали столик біля вікна. Кафе було неймовірне, а особливо інтер'єр.

На столику стояла ваза з ароматними ромашками, великі сірі канапи, столики з дерева...

-Що замовимо?

-Незнаю...

-Я не проти суш, а ти? - запропонувала Оля.

-Та ні. Я вдома поснідала, тому просто замовлю легенький салат, бутербродики і каву.

-Гаразд.

Підійшов худорлявий високий на зріст офіціант, і як завжди виконуючи свою роботу, запитав:

-Щось бажаєте?

"Ну звісно бажаємо! Ми ж не прийшли сюди посидіти! Як набридла ця перспектива офіціантів!" - подумала Ніка.

-Так будь ласка. Нам два діжтичний салати, дві кави з вершками, канапки і одне тирамісу. - ввічливо відповіла Оля.

-Через п'ять хвилин все буде готово.

Коли офіціант відійшов, Оля сказала Ніці:

-Ну розповідай про розлучення. Ти не шкодуєш?

-Я не шкодую. Ми з ним жили разом, познайомились на подвір'ї школи. Він в мене закохався, я  в нього також, але з часом зрозуміла що втратила до Тохи свої почуття...

-Але як ти їх втратила? Ти... закохалась в іншого?

-Давай не чіпати цю тему... Я тобі довіряю, але мені здається що це мої власні секрети...

-Добре. Не буду нав'язливою.

-Олюсь, не ображайся.

-Я не ображаюсь...

-А у тебе є стосунки?

-Ні... Але здається я закохалася...

-Так, він вільний.

-Ти знаєш в кого?

-Тут все так і зрозуміло. Тоха - найкращий варіант! Але... я не впевненна, що він гідний тебе.

-Ніка, розумієш я ЗАКОХАЛАСЯ! І якщо він не буде моїм, то...

-Ок. Я допоможу тобі з ним. Тобто організувати випадкову зустріч.

-Ой дякую. - сарказмом відповіла Оля.

Підійшов офіціант, поклав на стіл наші замовлені страви, аромат - неймовірний!

Ніка колупала виделкою салат, спершись ліктем на стіл - апетиту не було.

-Чому не їси? - схвильовано запитала подруга.

-Апетиту нема. Щось... саме зараз я замислилась над усім своїм життям...

-Щось у сім'ї трапилось?

-Так... Мами і тітки весь час не має вдома. Мама каже, що у них справи про які я точно незнаю. Вона весь час ходить знервована, напружена. Я незнаю що не так. А тітка нічого не каже. - Ніка відчула як по її щоці покотилася сльоза...

-Нікусь, все буде добре. Може з часом вони тобі все розкажуть. Не хвилюйся, сонечко. - Оля обійняла подругу.

-Дякую. Дякую за те, що ти у мене є. Ти найщиріша людина, якій я можу довіритися.

-Ти можеш покластися на мене. Я дуже хочу зблизитися з тобою. Стати найкращими подругами. І вірю, що обов'язково ними станемо.

-Звісно...

Вони вийшли з кафе, заплативши за страви, залишивши чималі чайові.

Йшли, говорили про все. Оля розповіла детальніше про їхній "9-Б". Але Ніці було байдуже, їй хотілося більше дізнатися про... Алекса, в якого вона закохалася, вона ще нікому не розповіла про своє таємне кохання, краще трішки потримає таємницю в собі, а потім розповість Олі - так буде краще.

Вечір. Увімкнулися ліхтарі. Спекотне повітря перетворилося на вологе прохолодне.