Глава 11

1 вересня.

Перший навчальний день.

Ніка прокинулася о восьмій ранку, лінійка була на десяту.

Швиденько встала, пішла на кухню, аби приготувати щось на сніданок - вирішила насмажити налисників з сиром.

Не помітила, як прокинувся Тоха.

Він пригорнувся до неї, міцно обійняв за талію.

-Так шаленію від тебе.

-Сідай краще снідати. - посміхнулася Ніка.

Дівчина зварила кави, поставила чашечки на стіл, і налисники були готові через десять хвилин.

-Ніколи б не подумав, що у п'ятнадцять у мене буде дівчина, яка буде зі мною жити і готувати сніданок. - засміявся Антон.

-Ти ж знаєш, що я сьогодні їду назад до себе? Після лінійки.

-Точно... Я й забув. Ще й до мене сьогодні батьки приїжджають...

-Та нічого. Ми ж будемо гуляти, переписуватися. Все буде класно.

Після сніданку Ніка пішла одягатись.

У коротенькій чорній спідничці в обтяжку, чорні замшеві туфлі на підборі, зачіска - два вивернуті колоски, легенький мейк, і сумочка на ланцюжку.

-Яка ти... - заплутувався язик у Тохи.

-Не красива? - розчаровано запитала Ніка.

-Красива! Ти шикарна! Я вже ревную тебе.

-Спасибі. Ну що пішли?

-Пішли...

Ніка і Тоха йшли за руку.

Дівчину це дратувало, але врешті вона змирилася.

Столиця радувала сонечком, легеньким вітерцем і класною атмосферою.

На вулицях було багато першокласників, другокласників, третьокласників - усі з букетами для вчителів.

<<Точно. Я забула букет квітів для класної керівнички.>> - промайнула думка у Ніки.

Дівчина швидко набрала номер мами, а та, як на зло, не брала слухавки.

<<Ок. Обійдусь.>>

-Щось трапилось? - запитав юнак.

-Та ні. Ніц. Нам ще довго йти?

-Та вже от майже дійшли.

І справді, вони доходили до центрального входу гімназії.

Грала урочиста мелодія. Учні шикувалися рівно. Спереді стояв "9-Б". Клас Ніки і Тохи.

-Так. Всі є. Окрім новеньких. Тищенко і Артеменко. - говорила класна.

-Ми вже тут. - бадьоро промовив Антон.

-Нарешті! Знайомтесь із класом.

Всі хлопці дивилися на Нікину спідничку, Тоха поглядом давав знати однокласникам, що Ніка - його.

У "10-Б" був пафосний хлопець - Алекс. Про нього усі казали, що він добивається усього, що хоче. І не відстане.

У Алекса рельєфні м'язи, каштанове волосся намащане спеціальним гелем, біла сорочка, темні брюки і запах його парфумів - божественний. Хотілося його обійняти, поцілувати у гарні губи...

Але це все лише мої мрії, які ніколи не здійсняться...

Чому я до Тохи нічого не відчуваю? А до Алекса мене так тягне...

Невже я розлюбила Антона?

Після урочистої лінійки всі учні пішли по класах.

Ніка і Тоха разом хотіли сісти за парту, але до Ніки підсіла дівчина, тому Тосі довелося сісти до якогось Деніса. Учителька їх відрекомендувала. Познайомила з класом.

-Ти не проти що я до тебе сіла? - запитала пошепки дівчина.

-Та ні.

-Тебе як звати?

-Ніка. А тебе?

-Оля.

-Приємно познайомитись.

-Може після лінійки підемо у кафе? Вибач, що я нав'язлива. - посміхнулася Оля.

-Ну... Я не проти.

-Заодно розповім тобі про гімназію.

-Чудова ідея.

Коли вчителька докінчила говорити про новий семестр, всі учні встали і пішла хто куди.

До Ніки підійшов Тоха. Поцілував, обійняв і шепотом сказав:"люблю тебе".

Ніка промовчала.

-Давай не тут. Вибач, але нам не вдасться сьогодні піти у кафе, я йду з новою подругою...

Ніка відпустила руку Тохи і пішла, не дослухавши що ж скаже на це хлопець.

Дівчина підійшла до Олі і вони разом пішли.

-Вибач що питаю, але це твій хлопець? - невпевненно запитала Оля.

-Так... - Ніка знала, що вже давно не любить Тоху, але мовчала...

-Симпатичний.

-Давай не про нього... На якій вулиці ти живеш?

-Вулиця Садова. А ти?

-На Ясній.

-А ти, як я розумію родом не з столиці?

-Ні... Я із села.

-Ну тоді я просто змушена показати тобі найкращий столичний парк із найкращою столичною шаурмою. - засміялася Оля.

-Давай. Хоча я думала ми підемо у розкішний ресторан. - захихотіла Ніка.

-Ти коли-небудь куштувала шаурму?

-Ні... 

-Ну тоді пішли до найкращого столичного парку до найкращої столичної шаурми. - обидві розсміялися.

-Я згідна.

Дівчатам було дуже весло.

Обмінялися мобільними номерами, довірили одна одній секрети, Оля розповіла про гімназію... і про Алекса.

-Він самозакоханий індюк. Всім дівчатам які в нього закохувалися відмовляв у стосунках. - казала Оля.

Ніка відчувала серцем, що закохалася... Як то там кажуть? Кохання з першого погляду...

Надвечір Ніка поїхала до Тохи за речами.

-Давай допоможу? - сказав він.

-Не треба... Тох, я мала тобі сказати...

-Що?

-Я розлюбила тебе... Мені здається ніби це обов'язок кожного дня казати до тебе, що люблю тебе. Мені набридло... Вибач, що розчарувала тебе. Нам потрібно розлучитись.

-От як ти зіграла свою роль... Та пішла ти! - він випхав силою Ніку, що та ледве не впала, і голосно зачинив двері. Ніка й уявити не могла, що з нею станеться ось така ситуація. Але вона розсміялася. Бо їй було бадуже!

Замовивши таксі, Ніка поїхала до дому.

Взявши в руки валізу і велику спортивну сумку, відчинила двері, у квартирі нікого не було. Панувала тиша, було ледве чутно свист вітру із-за протягу.

Дівчина увімкнула світло, переодяглась. Прийняла гарячий душ, змивши усі погані думки.