Глава 10

31 серпня.

Останній день літа.

Сонце часто ховалося за темно-сині хмари.

Багато людей уже повернулося з відпустки.

У когось канікули були шаленими.

А Ніка насолоджувалася моментами з Тохою.

-Це ж останній день літа! Сьогодні маємо провести його незабутньо! - сказав хлопець, смажачи яєшню з сосисками.

-Ну так. Хоча, мені байдуже, чи святкувати, чи ні. Головне, щоб з тобою! - мовила лагідно Ніка, поцілувавши Тоху.

-Я шалено закоханий! В саму красиву дівчину на світі!

-І хто ж ця дівчина?

-Ну незнаю... Вона стоїть зараз біля мене, і її краса сліпить мене очі.

-Гм... Я такої дівчини незнаю.

-Вона дуже схожа на тебе!

-Ото збіг! - захихотіла Ніка.

-Це ти, Нікусь! Моє нестямне кохання!

Розмову увірвав телефонний дзвінок від мами.

-Доню, привіт. Як ти?

-Я добре. Не хвилюйся.

-Сьогодні останній день літа. Може сходимо на морозиво? І заодно на шопінг. Бо завтра перше вересня.

-Точно! Завтра ж перше вересня. Я й забула! Добре, мамо сходимо.

-Давай зустрінемося через годинку у парку Перемоги?

-Ок. Бувай. І до речі, що там за школу малювання?

-Тітка тебе записала. Третього вересня розпочинається. На 16:00.

-Спасибі.

-І ми ще тобі купили фарби, гуаш, акрил, акварель. Кісточки, палітру.

-Дякую, мам. Ну все бувай.

-Щасти.

Ніка поцілувала хлопця. І пішла переодягатись.

Останній день літа. Завтра перший навчальний день. 

Ніка до сих пір жила у Тохи. Вона аж ніяк не хотіла повертатися до квартири мами і тіктки.

Але, всеодно доведеться, бо скоро приїжджають батьки Тохи.

-То сьогодні у нас не вийде побути разом? - запитав схвильовано хлопець.

-Та ні. Бо мені треба докупити речі до школи. Бо ж завтра перше вересня.

-Шкода... Я думав ми разом в кіно сходимо.

-Наступного разу. Ти ж знаєш мою маму, вона наполеглива. - захихотіла Ніка.

-Ну добре, бувай.

-Цьом.

Ніка оминула вулицю Сереневу, кіоски з напоями і солодощами. Доходила до парку.

Мама була вже там.

-Привіт. Донечко, як ти виросла!

-Мамо, давай без пестощів!

-Та чому ти така зла?

-Пішли краще по магазинах.

-Гаразд.

Мати і дочка пішли до торговогу центру "Fashion".

Усі вітрини сяяли. То сукенка з блискітками, то сумочки... Вау!

-Іди, доню. Вибери щось. А я тут тебе почекаю.

-Вау!

Ніка пішла до вітрини з рюкзаками.

Взяла шкіряний чорний рюкзак. Який можна носити і на прогулянку, і у школу.

-Вибачте, а яка ціна?

-Дві тисячі шістсот п'ятдесят гривень.

-Так дорого?

-Дівчинко, це шкіра.

-Гаразд, я беру.

Ніка розрахувалася карткою і пішла до вітрини з канцелярією.

Накупляла ручок, олівців, зошитів, щоденника... І багато всього.

На касі касирка сказала:

-З вас дев'ятсот сорок вісім гривень.

-Я розрахуюся карткою.

-Гаразд.

Ніка вийшла з багатьма пакетами, мама витріщила очі від здивування.

-Це все тобі знадобиться? Надіюся ти не купила непотрибу!

-Мамо, це шкільне приладдя. І все!

-Ну може на морозиво?

-Вибач, певне ні. Мене Тоха чекає. Треба ще й до святкової лінійки готуватися.

-Шкода...

Мама обійняла доньку, попрощалися і Ніка поїхала на таксі.

Відчинив двері Тоха.

-Привіт.

-Ой як багато покупок.

-Не будь моєю мамою.

День пройшов одноманітно.

Нічого цікавого.

Ніка попрасувала блузку, чорну коротеньку спідничку, дістала з комода нові чорні замшеві туфлі на підборах.

Вже думала, як завтра усіх осліпить своєю красою.

Заснула в обіймах Тохи...