Всього не забудеш

Глава 7

Вечір.

Це найкращий час доби...

Коли можеш спокійно почитати книгу, дивитися улюблений серіал, пити каву.

Нікуди не спішити...

Ніка уввійшла у квартиру, як мама кричить:

-Ніко, чому так довго?

-Вибач... Просто гуляла...

Вийшла тітка з кімнати:

-Валю, не кричи! Ніці п'ятнадцять! Погуляла дитина, жива ж, здорова!

-Орисю, це моя дочка! Може я хвилююся!

Ніка не витримала галасу, просто роззулась, і побігла у свою кімнату. Зачинилася.

Взяла телефон і набрала повідомлення (*так, так. Ніка навилася користуватися телефоном):

<<Привіт, Тохо.

Що робиш?

Мені так погано без тебе...

Може це і є справжня любов?>>

У відповідь прийшла есемеска:

<<Привіт, сонце!

Дуже скучив за тобою.

Ну чи справжня це любов, я незнаю...

Але, певно так...

Бо мене дуже тягне до тебе!

Може завтра зустрінемося?>>

Ніка набрала:

<<Ну певно...

Давай не завтра...

Бо у мене справи...

Вибач...

Добраніч!>>

<<Як знаєш...

Добраніч.>>

Ніка поклала телефон на стіл, накрилася ковдрою і заснула...

Не хотіла чути маму, тітку. А просто спокійно поспати...

Подобається

#4511 в Сучасна проза
#4739 в Різне

Відредаговано: 05.05.2019