-Ніко, ти вже готова? - гукала тітка.
-Так.
-То йдемо.
-Зараз. Тільки з мамою попрощаюся.
-Швиденько.
Ніка вибігла до мами на кухню, яка саме мила посуд.
-Мамуль, то ми пішли?
-Ідіть... - схлипнула мати.
-Все, бувай. - дівчина поцілувала маму у щочку, і побігла у коридор до Орисі.
Вони вийшли з дому, сіли у таксі і поїхали.
Мама Ніки стояла біля вікна, дивилася услід машини.
-От Орися...
Ніка з тіткою спершу зайшли у магазин.
-Вибирай все, що хочеш! - сказала Орися.
-Вау!
Ніка підбігла до вітрини з джинсами, кофтами, світерами.
Взяла чорні джинси, кофточку бежевого кольору і пішла у примірочну.
Вийшла одягненна у тих джинсах, кофті.
-Ну як?
-Тобі подобається? Тоді беремо.
-Дякую вам, тітко!
Дівчина ще взяла приміряти сині джинси з високою посадкою, і кофточку від відомої фірми.
-Можна ще це?
-Бери!
Далі Ніка пішла у вітрину взуття.
Вибрала білі кросівки на тракторній платформі, туфлі замшеві чорного кольору із середнім підбором, туфлі бежеві на низенькому каблучку і чорні кеди з білими шнурівками.
На нозі дивилися ідеально!
-Беремо? - запитала тітка.
-Якщо можна. - скромно відповіла Ніка.
-Звісно! Давай далі у вітрину сумочок?
-Так!
Вони підійшли до тієї вітрини, заповненої сумками, рюкзаками, поясочками.
Дівчина надибала світло рожеву сумочку через плече і чорного шкіряного рюкзачка.
-Можна взяти це?
-Звісно бери. Нічого тут більше не хочеш?
-Та ні.
-То пішли у вітрину дівчачих штучок. Блокноти, наліпки, гумки, ручки, фломастери, зошити.
-Ходімо.
Ніка вибрала два товстих блокнота на спіралі. Взяла кольорові фломастери, маркери і фірмові олівці.
-Вибачте, а у вас є простий олівець для професійного малювання? - запитала Ніка у продавця.
-Так є. У правому відділі, де гумки, альбоми і зошити.
-Дякую.
Дівчина взяла ще таких два олівця.
Вийшла з вітрини задоволеною.
-Може ще сукню купити? - запитала тітка.
-Я не проти...
Пішли у вітрину суконь.
Ніка вибрала літнього сарафанчика рожевого кольору, далі сукня на бретельках бузкового відтінку, легенька біла блузочка з золотавими гудзиками.
І все їй підйшло по розміру.
Ну що, пішли до каси. - сказала Орися.
-Дякую вам, тітонько. Просто у мами не має так багато грошей на мене...
-Та рахуй, що це подарунок безкоштовний від мене!
-Дякую!
Незнаю чи казати вам ціну тих речей...
Але витратили вони тридцять тисяч гривень...
Тітка Орися посміхнулася штучною посмішкою.
-Поїхали, Ніко.
-Ага.
Вийшли з торгового центу із велики пакетами одягу і інших дрібничок.
-Все, поїхали до школи.
-Гаразд. Тітонько, я така щаслива!
-А навіщо тобі професійні олівці для малювання?
-Так це ж моє хоббі. Моя заповітна мрія ходити у школу мистецтв.
-Справді? О, то я знаю найкращу школу для малювання. Записати тебе туди?
-Вау! Ви здійсните мою мрію! Дякую!
Вони під'їхали до гімназії, тітка Орися пішла у школу до директора, а Ніці веліла почекати на дворі.
Коли тітка пішла, Ніка сіла на лавочку, відпочити.
Бо така сонячна погода!
До неї підійшов хлопець, ровесник. Смаглявий, у рубашці і джинсах, темне волосся, гарні очі.
Ніби його очі казали Ніці: "Привіт кохання. Відтепер у тебе щасливе життя, і тебе будуть усі любити".
-Привіт. - сказав він.
-Хм... Привіт.
-Ти будеш тут навчатися?
-Так.
-А ти новенька?
-Так.
-Бо я також сюди подаю документи на навчання. А тебе як звати?
-Ніка. А тебе?
-Тоха.
-Приємно.
-А ти гарна. Може на каву?
-Дякую, але мушу відмовитися.
-Чому?
-Бо ми з тіткою їдемо скоро до дому, у мене часу нема' на свої справи.
-Шкода... Дасиш свій номер телефону?
-У мене телефона немає. Коли буде, то зустрінемося.
-Як немає телефона? - здивувався хлопець.
-Побила... Тітка має новий купити... - збрехала Ніка.
-Ааа. То давай завтра о другій у парку?
-Хм... Добре, я буду. Але, якщо мене довго не буде, то це значить, що я не змогла прийти, бо справи.
-Ок. Домовились. Бувай.
-Бувай.
Коли хлопець пішов, раптом підійшла тітка.
-Готово! Тепер ти тут навчатимешся. Почнеш з осені.
-Клас! Дякую.
Вони поїхали до дому.
На вулиці темніло, з'являлися перші зірочки на небі.
Місяць світив.
Ніка з тіткою Орисею повернулися до дому о дев'ятій вечора.
Мама спала.
Ніка взяла пакети з одягом, занесла до себе в кімнату і не роздягнувшись, заснула...
Тени сизые смесились,
Цвет поблекнул, звук уснул —
Жизнь, движенье разрешились
В сумрак зыбкий, в дальний гул…
Мотылька полет незримый
Слышен в воздухе ночном…
Час тоски невыразимой!..
Всё во мне, и я во всем!..
Сумрак тихий, сумрак сонный,
Лейся в глубь моей души,
Тихий, томный, благовонный,
Все залей и утиши —
Чувства мглой самозабвенья
Переполни через край!..
Дай вкусить уничтоженья,
С миром дремлющим смешай!