Глава 2

2

Ранок.

Перший півень проспівав.

Усі метушаться коло свого господарства.

А от Валентина і Олексій Тищенкі, у них серйозна розмова...

-Гадаєш вона зрозуміє? Як же вона сприйме це? - запитував нервово чоловік.

-Зрозуміє! Після того, що ти накоїв... зрозуміє! - прошипіла жінка.

-Це було випадково... Я п'яний був...

-Не виправдовуйся! Алла вагітна від тебе! Тому йди виховуй свою майбутню дитину. А ми з Нікою їдемо у Київ, до моєї двоюрідної сестри.

-Валечко, я люблю тебе! Ну куди ти поїдеш? Не їдь...

-Все! Ми з Нікою поснідаємо і у дорогу.

Чоловік змирився з тим, що Валю не змусити залишитися...

Дівчина давно не спала.

Вона підслухала розмову.

-Що?! Я їду у столицю? - прошепотіла Ніка сама до себе.

Вона на носочках побігла у свою кімнату, і була така щаслива, радісна від новини!

Але згадала ці слова: "Не виправдовуйся! Алла вагітна від тебе! Тому йди виховуй свою майбутню дитину..."

Тато зрадив мамі? Ото новина...

Як ж на це реагувати Ніці? Радуватися, плакати, сміятися, хвилюватися? Які ж мають бути емоції...?

Хоча Ніка не звернула важливої уваги на розлучення батьків...

Ви тільки подумайте! Її мрія за крок до втілення! Столиця, школа мистецтва! Вау!

Ніка не витримала, дістала свій таємний зошит і швидко записала:

<<Я з мамою їду жити у столицю!

Школа мистецтва, нове життя!

Стоп... Мої батьки розлучаються! Тітка Алла - вагітна від мого тата.

Це ж сенсація на все село! Точніше ганьба...

Добре, що я їду з цього села Адамівки.

Мій час настав! Дякую Боже!!!>>

До Ніки постукала мама.

-Доню, можна ввійти?

-Заходь... - відповіла Ніка, ніби нічого не знала про розлучення і столицю.

-У мене важлива розмова...

-Яка? - байдуже запитала Ніка (вона ж усе знає, тому повинна вдати вигляд ніби нічого не чула).

-Розумієш... Буває таке, що люди перестають один одного любити... - було видно по жінці, що вона нервувала.

-Розумію...

-Так от... Ми з батьком розлучаємося... Зате, я і ти, їдемо у Київ, до моєї двоюрідної сетри!

-Ура!!! Тобто "ура" тому що, ми їдемо. А от розлучення... Тато вчинив підло! Якщо всі дізнаються, що Алла вагітна... То це така ганьба! - ви чули? Ніка проговорилася...

-Що?! Ти чула нашу розмову?! Чи підслуховувала?! - крикнула жінка.

-Блін... Так ,мамо, я чула. Я уже не маленька! І все розумію!

-Ой, донечко... - жінка обійняла Ніку (це було досить дивно, бо їхні стосунки завжди конфліктні), - зараз поснідаємо, і будемо збирати сумки. - Ніка відчула, як мама тихенько схлипує сльози...

-Мамо, не плач... Все буде добре!

Валя вийшла з кімнати, переткнулася носом з Олексієм.

-Ніко, можна поговорити з тобою? - лагідно запитав батько.

-Заходь...- байдуже відповіла дівчина.

-Вибач мене за все! - батько став на коліна, почав цілувати дівчачі руки.

-Ти що, тато! Встань!

-Пробач! Я тоді був п'яний, і це сталося... неочікувано!

-Тату, я пробачила...А зараз, краще йди! Твій вчинок дуже підлий! - дівчина не змогла себе контролювати. Вона висловиал те, що давно тримала в собі...

Сніданком було смажене яйце, і склянка молока.

Хтось постукав у двері.

-Сидіть, я гляну хто там... - встала з-за столу Ніка.

-Сашко? Ти що тут робиш?

-І тобі привіт. Уже вся Адамівка зна', що ти їдеш у столицю!

-Вся? Ну так, тут швидко чутки поширюються!

-Я тебе так люблю! І буду дуже сумувати! Нікося...

-Ну, я сумувати не буду, це точно! Вибач, але я тебе не кохаю... Ти просто для мене друг. І все! Так ти чо' прийшов?

-Попрощатися.

-Попрощалися? Досить. Мені йти сумки збирати. Тому бувай, і всім від мене передай, що я не забуду нашу сільську дружбу. Все, пака.

-Ага... - не давши договорити, дівчина зачинила у Сашка двері перед носом.

…Мир не спасёт красота,
Замерли строгие звуки…
Мы на пороге разлуки,
Ты уйдёшь навсегда.

Ніка збирала сумки.

Клала охайно одяг, особисті речі, взуття, все необхідне, що може влізти у сумку.

-Ну що, доню, ти готова? - гукала мама.

-Майже. Тільки причешуся. - Ніка одягнула найкращу сукню, найкрасивіші босоніжки у своєму гардеробі, - все, мамо, можна їхати.