Всьо

Ця історія сталась в моєму рідному містечку. Тут люди знайомі між собою, і тут тихо і затишно, і тут я ріс. Я сидів в садку і слідкував за сусідами , бо нічого було робити, адже дитинство таке, просто відпочинок. І от що спостерігав. Сім'я сусідська , яка складалась з діда і баби, відомих лікарів, дочки з чоловіком-великих керівників, їх діток- мудрих при мудрих, і бідного робітника сина , який важко трудився за мізер. Часто коли син вертався додому виснажений на нього кричали, де гроші, де розтратив, нічого не маєш. Натомість самі самі, жили як пани, сиділи разом, окремо від нього, і обговорювали великі теми, свої доходи , і сміялись з того робочого, яка він нікчема. Коли він знайшов дешевші речі закордону то вони весело сміялись. Фотоапарат за п'ятсот , просто хотіли викинути в смітник, його тренажер, який він замовляв за дешевше, просто хотіли розбити об нього, його картини які він важко трудився малював , не хотіли вішати на стіни , вони просто оцінювали це все по п'ятсот,питали вартість в нього, в самі мали оклади по тридцять тисяч, на фоні його трьох тисяч, і не хотіли навіть дати на горілку сто грам, чи навіть накормити. Вони просто всі разом заходились зі сміху з його майна. Коли він просив дати відпочити йому вдома, дико кричали -работай , бєз нас нєхто, мі всьо для тєба здєлали. І так я бачив як той робочий ходив червоний, знемагався, навіть покульгував на праву ногу. І сімейка сиділа і все обговорювала великих людей, і не замовкала. І так рік за роком, і от що сталось. Те що я ніколи в свому житті не забуду . Одного дня пробігають дві маленькі і кричать.: робочий ВСЬО. Вмер. Інфаркт.

В цей момент всі підвелись, вся сім'я стояла шокована, через декілька хвилин шоку вони почали битись, дідусь і бабуся бились за фотоапарат, кричали він мій один на одного. Керівники виривали один в одного тренажер, а малеча сперечались за картини на стіні, і штовхали один одного. Вони ніби забули свої великі доходи, і сперечались ,бились, воювали за цей мізерний спадок. Доказували хто любив його більше, хто його більше поважав, хто перший почув що вже покійний. Бійка була страшна. Просто лупцювали один одного кулаками , навіть тарілками і каструлями. Просто ця бійка : моє ,ні моє,я знав краще покійного. І так до першої крові. Потім сіли і довго до ночі думали, як жити далі, на що жити, з чого жити. А тоді встали і помолились за вічне життя робочого.

Отаку історію ,я хотів вам розповісти, трошки сатиричну і загадкову, отак , навіть незнаю, мабуть є над чим тут подумати, чого навчитись.