Розділ 32

Кабінет королеви зранку виглядав похмуріше, ніж я могла собі уявити. Сама королева теж була не дуже радісна, коли я штовхнула двері і увійшла усередину. Ще сильніше її настрій зіпсувався, коли за мною крок усередину зробив Себастіан.

Сестра пропалила його поглядом, повернулася до мене. І тільки тоді я помітила, що її руки, сплетені перед обличчям, ледь помітно тремтіли.

Я зупинилася за кілька кроків від столу.

— Це він, — мовила я рівно, хоча голос все одно зрадив моє внутрішнє напруження. — Рон Ардаштійський.

Емілі вдихнула, повільно, мов намагаючись упіймати повітря, якого раптово не вистачило. Вона заплющила очі й глухо простогнала:

— Ти впевнена?

— Так, — я зробила кілька кроків уперед. — Він зізнався. 

Себастіан стояв поруч, спершись плечем об книжкову шафу. Його обличчя зберігало байдужий вираз, та я знала: за цією маскою клекотало набагато більше, ніж він дозволяв показати.

— Отже, дилема, — тихо озвалася Емілі, розплющивши очі й втупившись у мене. — Моєї смерті бажає брат однієї з найлояльніших до корони людини.

— А чи настільки він лояльний? — гмикнула я, закусивши щоку. — Я от не впевнена, чи має він відношення до справ брата. Чи ні. Бо якщо він знав і підтримував… усуненням Рона проблему ми лише відтермінуємо. І з Томасом тобі доведеться розбиратися самостійно.

— Я не вірю у причетність Томаса, — знову завела знайому тему сестра. — А навіть якщо і так… чия смерть припинить дію контракта?

У її голосі чулася втома. І я вирішила не тягнути.

— Якщо я все правильно зрозуміла, то Рона.

Емілі знову вдихнула, видихнула, відкинулася на спинку крісла і, поглянувши прямо на мене, спитала:

— Ти справді його вб’єш?

— Ми знову повертаємося до цієї теми? — здивувалася я, скинувши брови. — Так, Емілі. Чи я просто так сюди повернулася?

— Тоді, — сестра підтисла губи, замружилася. — Що тобі потрібно від мене?

Вона заплющує очі зараз не тільки реально, а і фігурально. На мої плани. На мої дії. Дає можливість вчинити так, як я хотіла з самого початку.

— Знайти його, — мовила я. — Вчора я його відпустила. Бо Рон думає, що ти моє замовлення. Він очікує, що побачить твою смерть на святі брата. 

— Але це ж, — Емілі насупилася.

— Підставить Томаса? — спитала я. — Я запевнила його, що його брата це не зачепить. У будь-якому випадку, зараз нам треба знайти, де він переховується. Себастіан вчора отримав кров Томаса. Де твої маги, сестро? Нам потрібна їхня допомога.

— Ти будеш чекати свята у герцога? — знову спитала та, кому настільки багато не варто було знати.

— Треба діяти швидше, — втрутився Себастіан ще до того, як я встигла рота відкрити. — На все це у нас лише тиждень. Якщо я не виконаю завдання — мене замінять. І тоді кінець не лише мені, а і плану Бекки.

Я кивнула, не озираючись на Вісника:

— Згодна.

Не озирнулася, бо шляхом до кабінету королеви ми встигли посваритися. Я сказала, що йому не варто йти зі мною, коли ми знайдемо місце переховування Рона. На що Себастіан відреагував надто різко, запевнивши мене, що він не лишиться осторонь.

Мої слова про те, що Рон замовив смерть моєї сестри і саме я маю з цим покінчити, Вісник пропустив повз вуха. А потім кинув, що я вперта, як ісафірський мул. І за мить додав, що мені взагалі краще не лізти у контракт, на якому стоїть підпис його родини.

На що я нагадала, що мова йде не про його родину, а про мою.

Тому зараз я намагалася ігнорувати чоловіка, який вибісив мене своєю поведінкою з самого ранку. Чи то не з тієї ноги з тахти встав. Чи хто його знає що ще…

Емілі кивнула, прийнявши моє рішення.

— Я вже домовилася про зустріч, — промовила вона. — На тебе, сестро, будуть чекати у маєтку Браер. 

Я завмерла. Себастіан підняв брову й скосив на мене погляд, у якому грала тінь усмішки.

— До твоєї родини, Бекко? — пошепки спитав він, іронія в його голосі звучала надто солодко. — Це буде цікаво.

Я стиснула щелепу, примружилася, дивлячись тільки на сестру.

— Джо навчилася чарам? — спитала я, скинувши брови.

— Ні, — легка посмішка торкнулася губ Емілі. — Та до неї якраз приїхала подруга, про яку ти, напевно, вже чула.

Я майже миттєво згадала про чутки, які поширювала про Джозі сестра лорда Товін.

— Ельфійка, — ахнула я, зрозумівши, до кого відправляє мене королева.

Сестра кивнула, та вголос повторювати цю назву не стала. І на те були причини.

— Тоді, — я зробила крок назад, — сьогодні я навідаюся. Джо якраз запрошувала на чаювання. І здається, чимось погрожувала, якщо я не з’явлюся.

Емілі вперше за ранок посміхнулася і знову кинула косий погляд на Себастіана.

А перехопила його. І попри все невдоволення Вісником, вирішила не випробовувати долю. Відступила до дверей і кивнула чоловіку. Себастіан у свою чергу з повагою вклонився королеві і поквапився вийти у коридор.