Розділ 29.1

— Що? — Емілі зупинилася за крок, брова злетіла вище. — Ти про Рона?

— Так, — підтвердила я, відчуваючи, як тремтять руки. — Що тобі про нього відомо?

Королева на мить замислилася, склавши руки перед собою у замок.

— Він поїхав три роки тому, — сказала рівно. — Офіційно через те, що треба проінспектувати віддалені маєтності родини. Відтоді в столиці не з’являвся. Чому ти питаєш?

У мене серце стукотіло у вухах, пальні не слухалися, а картина усього, що відбувається, нарешті зібралася з гучним звуком.

— Бо я бачила його, — промовила я, звівши погляд на сестру. — Двічі. Один раз на портреті у маєтку герцога. А другий… на святі Див у графа Гувін.

Емілі ще мить дивилася на мене, насупивши брови:

— Але… це неможливо, Реб. Його не було запрошено. Його б не впустили.

— А його і не було на самому святі, — я вже крокувала кімнатою, згадуючи кожну деталь того вечора. Бурмотіла собі під ніс. — Він підійшов до мене після того, як я втекла від аристократів… Постояв поряд… Щось казав про те, що свято графа завжди починається з вогню у небо… Тобто він бував там раніше. Я не приділила цьому уваги. Потім він проводив мене до натовпу і… зник. Його не було на святі. Але він приїздив.

Я поглянула спочатку на Себастіана, який мовчав весь цей час. Потім на сестру.

— Він назвався іншим ім’ям, — видихнула я, перехопивши погляд Емілі. Королева чомусь здригнулася. — Тайрен Ерте.

Себастіан схопився на ноги:

— Так, чекай! Чоми ми починаємо підозрювати саме цю людину?

— Він поїхав офіційно, так? — спитала я у сестри, пропустивши питання Себастіана повз вуха. 

— Так.

— Офіційно не повертався, так?

— Так, — повторила Емілі.

— Тоді чому ця людина у столиці? Чому вештається святами, на які його не запрошено? І чому використовує несправжнє ім’я? Не підозріло, ні?

Себастіан гмикнув:

— Тобто ми підозрювали не того Ардаштійського, так чи що?

— Вони можуть працювати разом, — хитнула я головою. — Не варто недооцінювати можливу загрозу. 

Королева відступила на крок, похитнулася. Здавалося, що вона от-от впаде. Помітила це не лише я, Себастіан швидко повернувся до сестри і жестом запропонував їй присісти. Емілі перевела погляд на руку Вісника, потім на його обличчя. Поглянула на мене. І зробила крок до крісла. Впала у нього без жодної грації, рвучко видихнула.

— Як ми це перевіримо? — її голос пролунав глухо і якось безжиттєво. Чи то через стрес, чи їй просто не хотілося вірити, що сини герцога бажають їй смерті через страту батька.

— Для початку треба зрозуміти, хто такий цей Тайрен Ерте, — я ж навпаки відчувала приплив сил. — Емілі, це можливо? Знайти у столиці людину за вигаданим ім’ям? Так щоб не здіймати галасу?

Королева зблідла:

— Так, напевно… Але це буде нелегко.

— Я розумію, — я склала долоні перед обличчям, кинула погляд на Себастіана. — Треба буде відвідати наступний захід. Може він і на нього з’явиться. Післязавтра, так?

Сестра кивнула.

А Вісник гмикнув:

— Хочеш піймати його прямо там?

Я похитала головою:

— Ні, якщо він з’явиться, нам треба простежити за ним. Зрозуміти, де він переховується. Знайти докази того, що це справді він замовник. І чи має до цього відношення його брат. 

— Якщо це він, — хрипко мовила королева, звівши на мене погляд, — то… ти хочеш вбити брата герцога? 

Я здивовано поглянула на сестру:

— Тебе це бентежить? Чи ти гадала, що за замовленням стоїть хтось без прізвища та грошей? 

Королева не відповіла. Опустила очі і важко зітхнула. А я… я відчула, що ще трохи і всі мої намагання отримають винагороду. Але після стількох провалів… нервувала. Бо якщо це чергова помилка…

Ні! Навіть думати про це не хочу. Не хочу і все тут!

— То? Який план? — Вісник поставив перед сестрою склянку з водою, на яку Емілі дивилася, як на ворога.

— Виспатися, — мовила я, поглянувши на королеву. — Відпочити. Завтра люди корони почнуть шукати Тайрена Ерте. А післязавтра ми йдемо на захід.

— Ем…, — Себастіан кашлянув. Перевів погляд з мене на сестру. — Післязавтра у мене зустріч з інформатором, Бекко. Я не можу її пропустити.

Я тихо вилаялася крізь зуби. А королева здригнулася від раптового звуку.

— Встигнемо, — вирішила я, кивнула сестрі. — Ти як?

Вона лише хитнула головою і випросталася. Склянки з водою так і не торкнулася. Поглянула на Себастіана, потім на мене.

— Ми не будемо залучати людей корони, — промовила вона. — Це приверне увагу. Вони не навчені робити щось таке. Проте… я можу залучити кількох знайомих, які володіють магією. Але… мені потрібна якась річ брата герцога. Ти раптом нічого не прихопила з його маєтку?