Розділ 28.4

***

Коли я нарешті повернулася до палацу, сонце вже хилилося за обрій. Я йшла повільніше, ніж звикла, бо ноги відмовлялися миритися з клятими підборами. Корсет давив на ребра, спідниця чіплялася за сходи, і я мріяла добратися до своїх кімнат, щоб нарешті скинути це декоративне знаряддя тортур.

Штовхнула двері у кімнату. Себастіан, розвалений у кріслі, миттю випрямився. На його колінах лежала відкрита книжка, та по руху і усмішці було видно, що він більше дрімав, ніж читав.

— Нарешті, — буркнув він, піднявшись на ноги. — Я вже думав, що ти вирішила забути про все і просто втекти.

— Он якої ти про мене думки, — втомлено відгукнулася я, зі стогоном скидаючи з ніг туфлі.

Він стежив за мною, спершися на спинку крісла.

— І як тобі новий друг? — запитав буденно, ніби мова йшла про торговця вином, а не про людину, котра могла мати причетність до замаху на королеву. — На ніч нічого не планувати?

Я повільно скинула плащ, з насолодою випрямляючи плечі.

— Кортить вдертися до когось у будівлю?

— Хоч щось, бо я тут скоро вити на стіни почну, — кинув він з тією самою нахабною посмішкою, якої мені завжди хотілося вдарити. — То що? Твій вердикт?

Я зітхнула й опустилася у друге крісло, витягнувши ноги.

— Якби все було так просто… Він тримався занадто рівно. Жодної тіні злості, жодного обмовлення. Навіть на провокацію не повівся.

Себастіан склав руки на грудях, схилив голову набік.

— Тобто він або справді невинний, або надто досвідчений, щоб проколотися?

— Або й одне, й друге, — пробурмотіла я. — Та поки що у мене немає підстав лізти до нього вночі. Не відчуваю брехні.

— Тобто… ти гадаєш, що він не замовник?

Я похитала головою:

— До того ж якщо це і він… Якщо він мене обдурив сьогодні… Навряд чи ми знайдемо підтвердження цьому у його маєтку. Це герцог, Себастіане. Він не стане тримати такі важливі документи у якійсь скрині.

— Пропонуєш влізти в палату Лордів? — очі у напарника загорілися.

— Пропоную навідатися до твого інформатора, — промовила я, важко поглянувши на Вісника. — Я піду з тобою.

— Ні, — майже одразу озвався чоловік. Його погляд став гостріше. — Якщо ти не хочеш, щоб мене замінили, я піду до нього сам. Бекко, він зрозуміє, хто ти.

Я втупилася в нього так, ніби хотіла проткнути поглядом.

— Я не планую брати участь у розмові. Залишуся просто поруч, — голос зірвався різкіше, ніж планувала.

Себастіан не відвів очей. Хитнув головою.

— Це що, перевірка, Бекко? Не довіряєш? Готова ризикнути останньою ниткою?

Я скривила губи.

— Тебе все одно одного з палацу не випустять.

— То допоможи мені, — прошипів він тихо. — Чи я досі не заслуговую на твою довіру?

Ми зависли в мовчазному протистоянні. Його пальці стиснули край крісла, мої — спідницю. У кімнаті було чути лише, як повільно тане віск у свічнику.

Я збиралася вже відповісти, коли двері відчинилися різко, без жодного стуку. Дерево вдарило об стіну, і в кімнату увійшла королева.

Емілі йшла повільно, тримаючи спину рівно. За її плечима стояли двоє вартових у чорних плащах. На мить у кімнаті повисла тиша, Себастіан миттєво випрямився, наче й не збирався щойно сваритися зі мною.

Королева зупинилася посередині й легким рухом пальців наказала вартовим лишитися за дверима. Ті вклонилися й зачинили їх зовні.

Емілі перевела погляд на мене. Ледь скинула брову.

— Кудись каталася сьогодні, сестро? — голос її звучав рівно, та очі видавали цікавість, змішану з непевністю.

— Були справи, — я встала їй на зустріч. — Перевіряла герцога.

У Емілі сипнувся нерв на обличчі:

— І?..

— Поки не знаю, — чесно відповіла я. — А в тебе що?

Її величність кинула швидкий погляд у бік Вісника, подивилася прямо на мене і промовила.

— Луїза радо прийняла мою пропозицію про допомогу у її справі. Завтра вона надішле людину з паперами, які мають підтвердити те, куди пішло золото. Якщо там все прозоро, тобі повідомлять.

Я кивнула:

— Дивно, що родина де Лое до цього не має відношення. Після усього що було, було б надто очікувано, якби замовниками опинилися саме вони.

Королева стримала посмішку, яка майже відбилася на її обличчі:

— Згодна. Проте… які кроки надалі, моя люба сестро?

Давно вона мене так не називала. Ух… що роблять родинні зв’язки, так, Емілі? На що насправді можуть піти родичі, коли від цього залежить життя? Зривати чужі контракти, їхати у закрите небезпечне королівство…

Іти на вбивство…

Вбивство…

Родинні зв’язки…