Розділ 27.2

Я здригнулася і повільно опустила чашечку з чаєм на стіл. Звела на брата очі і прямо запитала:

— Це був наказ Емілі?

— Вона була присутня на цій страті, — замість брата відповіла Джозі, здригнувшись. — Ельфи притягнули її туди, а вона тоді не мала можливості не поїхати. Кажуть, Емілі благала зупинити ту страту. Але старого герцога…

Сестра запнулася і стисла пальці на спідниці. Її руки тремтіли.

І я перевела погляд на Гідеона:

— Гадаєш, новий герцог Ардаштійський міг на таке піти?

— Не знаю, — чесно відповів брат. — Але його теж треба додати до списку. Я здивований, що Емілі не вказала цей випадок… 

— Я з нею поговорю, — я встала, забрала папери з рук брата. — Дякую, Гідеоне, ти дуже допоміг. Бо я не знала, куди рухатися далі. Тепер у мене двійка нових підозрюваних. 

— Ти вже йдеш? — Джозі схопилася з місця. — Так скоро?

— Так, — я поглянула на неї та… посміхнулася. — Треба рятувати нашу сестру, сама розумієш.

Вона ще мить дивилася на мене, а потім хитро посміхнулася і рвучко обійняла.

— Якщо за кілька днів не заїдеш на ще одне чаювання, я ображуся, — прошепотіла Джо мені на вухо. — Зрозуміла?

— Зрозуміла, — зі сміхом відповіла я, відсторонившись. Повернулася до Гідеона. — Дякую. І… дякую, що пустили у цей будинок.

— Ти наша сестра, Ребі, — гмикнув Гідеон, простягнув руку і обережно торкнувся плеча, — а цей будинок такий самий твій, як і наш. Якщо потрібна буде якась допомога, тільки скажи.

Я кивнула. Зробила крок і озирнулася.

— Я ж, сподіваюся, ви розумієте, що про проблеми Емілі ніхто не має знати, так?

Вони тільки очі синхронно закотили, наче я якусь дурню мовила.