Розділ 23.3

Лін замовкла на мить, роздивляючись мене. А потім прямо спитала.

— А ти що тут робиш, Реб? У цій сукні? На цьому святі? Вирішила повернутися, бо твоя сестра королевою стала?

— Майже, — розпливчато озвалася я, опустила погляд на немовля і кивнула. — Хлопчик?

— Хлопчик, — кивнула Лін. — Лорд такий радий цьому, що навіть всім слугам золота подарував. Мовчу вже про пані, він її на руках носить. Ну, звісно, поки ніхто не бачить.

Я гмикнула. Ще, коли жила у столиці, чула чутки, що король Есенцій дуже мріє про сина. А його нова дружина все ніяк завагітніти не може. Здається, десь тоді ж я чула і чутки про те, що до цього доклала руку його єдина дочка. Наче труїть вона мачуху. Та ніяких доказів чуткам ніхто не знайшов. Або ж не шукав.

— А що його дочка з цього приводу думає?

Питання я поставила обережно, намагаючись не злякати Лін. Я хотіла отримати сьогодні бодай якісь відповіді. Бо час починав спливати.

— А що, я схожа на її приятельку? — дівчина пересмикнула плечима. — Чого цікавишся цим, Реб?

І… я вирішила ризикнути.

— Бо хтось замовив вбивць для моєї сестри, — промовила я, прямо дивлячись на Лін. — А Луїза має на неї образу, бувала разом із тобою у Сірому кварталі, і зняла занадто багато золота, як для покупки суконь. Скажу прямо, Лін. Я підозрюю її у тому, що вона замовила Вісника. Розумієш, про що я кажу?

Дівчина навпроти зблідла. І притисла до себе чуже немовля.

— Реб…

Її обличчя смикнулося.

Страх.

І я мала натиснути на це. Бо… час спливав.

— Що тобі відомо? — прямо спитала я, смикнувши рукою. Кинджал м’яко випав на долоню. — Я не хочу тебе в це втягувати. Та якщо де Лое замовили вбивство королеви… я осторонь не залишуся.

Стара подруга заворожено дивилася на кинджал у моїй руці і майже не дихала.

— Так що? — я крутанула зброю між пальцями. — Якщо Волтер тобі сказав, що я повернулася, то мав і сказати, чим я займаюся. Чи не так?

Лін похитала головою. І я навіть не здивувалася. Бо Волтер їй не казав. Він б не став. Це була її здогадка, що спочатку я навідаю саме його. Лін вгадала. І я підіграла їй.

— Волтер би тобі нічого не сказав, якби ти не спитала прямо, — мовила я, продовжуючи крутити зброю у пальцях. — А тобі не було сенсу про мене питати. Чи бувати у Сірому кварталі. Окрім того, що тобі могли це наказати. Тому… що Луїза робила на вулиці задоволень? І чому ти їздила з нею?

Дівчина спробувала сіпнутися. Схопилася на ноги. Та я вже стояла, перегороджуючи їй шлях. 

— Лін, ти справді хочеш ризикнути не лише своїм життям, а і життям єдиного улюбленого сина короля Есенцій?

— Ти не вб’єш немовля, — прошепотіла дівчина, відступивши на крок.

Я нахилила голову, спостерігаючи за її діями:

— Лін, я Вісниця. Гадаєш, у мене є якісь принципи, окрім кодексу ордену?

Вона зблідла ще сильніше. Наче намагалася прикинутися крейдяною стіною.

— Реб, я нічого не знаю, — вона відступила ще на крок, сильніше притискаючи до себе немовля.

— Брешеш, — я зробила крок у її бік. — Не хотілося б доходити до погроз тобі, подруго. Але я маю захистити сестру. Маю захистити королеву, яка пробачила твоєму лорду. Допоможи мені. Що Луїза робила на вулиці задоволень і чому потягнула туди тебе? Навіщо їй велика кількість золота? Вона відправила гроші в Лонтапор?

— Що?! — Лін вирячилася на мене. — Ти з глузду з’їхала? Ти справді вважаєш, що молода пані здатна на таке?!

— Люди здатні на все, — я розвела руками. — Сама ж знаєш. То?

Дівчина пропалювала мене злим поглядом:

— Гроші їй для справи.

— Якої справи? — я на мить затамувала подих.

— Справи, яку вона хоче розпочати, — прошипіла Лін, хитаючи головою. — Боги, Реб, ти зовсім з глузду з’їхала! Вона планує розпочати виготовлення ліків для жінок, які не можуть завагітніти. Тому і їздила до борделю, бо дівки там постійно на травах сидять, щоб дітей не мати. 

— Це звучить нелогічно, — гмикнула я.

— Багато ти знаєш! — пирхнула Лін. — Ці трави їх труять. І якщо ти думаєш, що лише повії так себе захищають, то помиляєшся. Після тих трав і через кілька років важко понести. От пані і хоче почати розробку ліків.

— Це вона тобі сама сказала? — прямо спитала я, а дитина на руках старої подруги тихо захникала.

Лін погойдуючи сина пана, сердито дивилася на мене.

— Я допомагаю їй у цьому, коли моя допомога не потрібна з дитиною. Бо якби ти писала і дізнавалася про справи друзів, знала б, що я вийшла заміж і не можу завагітніти. Бо колись пила такі самі трави!

Я дивилася на неї ще кілька секунд, поки дитина схлипувала у неї на руках.

— Лін, — промовила тихо, — якщо ти брешеш, я дізнаюся.

— Навіщо тоді до мене прийшла? — випалила вона. — Сумувала? Не повірю! Луїза не замовляла жодних убивць! Вона може бути примхливою, може бути жорсткою, але не настільки! Дізнавайся все інше без мене! Бачити тебе не хочу!