Розділ 22.1

Я вже майже забула про нього, стоячи в тіні дерев і удаючи, що роздивляюся парк. Новий знайомий навіть не намагався знову почати розмову. Він просто стояв поруч, час від часу зиркаючи на натовп біля головного входу, наче вичікував момент.

Раптом щось яскраве зблиснуло на даху маєтку. Полум’я, немов вирване з чужого сну, вирвалося з-під черепиці і вдарило вгору, розсікаючи повітря над головами гостей. Я сіпнулася так, що мало не розплескала вміст келиха.

— Не хвилюйтеся, — лорд Ерте навіть не здригнувся. — Це просто лорд Гувін повідомляє про свою появу.

— Що, щороку підпалює власний дах? — гмикнула я, все ще вдивляючись у хмару диму, що повільно танула над натовпом.

Він засміявся. Коротко, легко, без жодного натяку на напруження.

— Щось на кшталт того. Ви, мабуть, уперше на його святі. Ходімо, буде цікавіше ближче до натовпу.

Він подав мені лікоть. І я прийняла пропозицію. Рухався чоловік упевнено, не дивився під ноги, не намагався продовжити розмову, хоча мав можливість. 

Ми дісталися задніх рядів, коли новий знайомий спокійно опустив лікоть, наче у спробі не бентежити мене своєю присутністю. А я зосередила погляд на головному вході, намагаючись знайти поглядом хазяїна цього свята. Хотіла було спитати у Тайрена, хто саме тут граф, та коли повернулася, чоловіка поряд вже не було.

Я здивовано озирнулася, очікуючи, що він повернувся до тих дерев, де ми зустрілися. Але його знову не було.

Дивний якийсь. 

— Де ти була? — низький голос змусив мене розвернутися.

Себастіан. Як завжди, з’явився саме тоді, коли його не чекаєш, і саме з таким виразом обличчя, наче щойно зловив мене на крадіжці.

— Я? — я зашипіла, забуваючи про все на світі. — Це я маю питати, де ти був!

Він вже відкривав рота, щоб відповісти. Та нас відволік голос, який пронісся над натовпом гостей. 

На сходах, що вели до головного ходу у маєток, стояв невисокий сивий чоловік у яскравому, майже театральному вбранні та карнавальній масці. 

— Леді та джентльмени! — почав він голосом, у якому дивним чином поєднувалися пафос і грайливість. — Кожного року я проводжу Свято Див і дивую вас чимось новим. Але цього разу… — він підняв келих і зробив паузу, від якої публіка завмерла. — Цього разу я здивую вас буденністю.

У натовпі пролунав легкий смішок, кілька жінок обмінялися поглядами.

— Так, мої дорогі, сьогодні на вас чекає бал. — Лорд Гувін розвів руками, наче розкривав обійми для всіх присутніх. — Звісно, зі своїми сюрпризами, але все ж таки бал!

Він відступив на крок, двері маєтку за його спиною повільно розчинилися.

— Запрошую вас усередину. І нехай цього вечора кожен знайде диво, на яке заслуговує.

Себастіан першим зрушив з місця. Ми встигли зробити лише кілька кроків разом із натовпом, коли він нахилив голову ближче й промовив низьким тоном:

— Якщо тобі цікаво, мене не було поруч тому, що мені передали дуже чітке послання від королеви.

Я зиркнула на нього, підозріло примружившись.

— Яке послання?

— Щоб я не заважав її сестрі отримати свою порцію уваги під час дебюту, — він промовив це спокійно, але в його голосі вчувалася суха іронія.

Я мало не перечепилася за першу сходинку, бо не дивилася під ноги, а тільки на Вісника.

— Яким слухняним ти став, Себастіане, — пробурмотіла я, відводячи погляд.

— Тобі це не подобається? — Себастіан мало не всміхнувся. — А мені здавалося, ти хочеш, щоб я потоваришував з твоєю родиною.

Я зціпила зуби. Частина мене хотіла вдарити його ліктем у ребра, інша частина… А не було іншої! Я навіть не хотіла обдумувати іншу думку, яка промайнула у голові.