Розділ 15.1

— Он як! Чому? — слова злетіли так швидко, наче він і справді вгадав.

Волтер не відповів одразу. Лише стиснув щелепи ще сильніше, і по шкірі на його скронях пройшла тонка хвиля напруження. Він узяв кухоль, наче щоб відпити, але поставив його на місце, навіть не піднісши до рота.

— Не знаю, чому ти обрала такий контракт, Віснице, — тихо кинув він, і в голосі вже не було того тепло-глузливого тону, з яким він зустрів мене. — Та це….

Він затнувся, змовчав.

Я повільно перекотила монету в пальцях, відчуваючи знайому вагу металу, і вдивилася в гравіювання крука.

— Ти що, підтримуєш королеву? — спитала я прямо, звівши погляд на старого приятеля.

Волтер дивився на мене вороже. З-під брів.

— Багато хто підтримують твою сестру, — розпливчато озвався він. — Якщо ти прийшла до мене за порадою, відмовся від свого контракту.

Його слова дали мені знайти відповідь на одне з головних питань на сьогодні. 

Волтер не має жодних справ з Вісниками. Він міг би бути одним з інформаторів. Легко. Але інформатори знають, що Вісник не може відмовитися від контракту, який вже узяв.

То ти, друже, не причетний до усього цього. Добре.

— То підтримуєш, — мовила я прямо, дивлячись на нього. — Що вона зробила такого, що навіть ти цього разу не поливаєш помиями корону?

Волтер мовчав ще мить, зітхнув.

— Багато чого, Ребеко. Тебе не було у цьому місці, коли ельфи намагалися його захопити. Ти не бачила тих жахів, що відбувалися. Саме твоя сестра все владнала. А потім підтримувала місто. Кажуть, відмовилася від святкування справжнього королівського весілля, щоб заощадити кошти. А потім роздати їх тим, хто постраждав. Стара Нора досі отримує від корони якісь кошти через те, що її син допомагав розбиратися з тим безладом, що лишили ельфи. 

Він на мить замовк, обвів поглядом залу. А за мить додав.

— Якщо минула королева навіть не згадувала, що існує хтось окрім лордів та леді. То ця знає, що Сірий квартал постраждав найбільше. І допомагає.

Я гмикнула, щоб приховати посмішку.

— Якщо всі так добре ставляться до неї, як ти кажеш, Волтере, то хто замовив Вісника? 

Волтер відвів погляд, почав знову витирати стійку, хоча вона й так блищала від вологи.

— Не всі, — буркнув він нарешті. А потім замовк, здригнувся і звів на мене ошелешений погляд. — То це не твій контракт, так?

Розкусив мене, паскудник! 

Я покрутила монету між пальцями:

— Ні. Не мій. Я тут з іншою метою.

Чоловік зазирнув мені у вічі:

— З якою один Вісник розпитує про дії іншого?

— З метою врятувати сестру, — прямо промовила я, дивлячись на Волтера. 

— То це правда? — гмикнув Волтер. — Хтось замовив Вісникам королеву…

— Сподіваюся, що ти досі добре чуєш і не надто багато говориш, — гмикнула я. — Не хотілося б, щоб до ордену дійшли чутки про моє втручання. Може тоді і не вдатися зарадити… цьому.

Він тільки гмикнув і закотив очі. Волтер ніколи не був надто балакучим. А от слухати вмів добре.

— Щось чув з цього приводу? — спитала я і вказала на кухоль, який він у мене забрав. — Допомога б не завадила. Хто має образу на сестру?

Волтер повільно повернув кухоль.

— Може, й чув, — буркнув він, витираючи руки об ганчірку. — Але ти ж знаєш, я в плітки не вмію. Та й не люблю.

— А ти ж знаєш, — я взяла кухоль і ковтнула, — що я не вмію вірити в твої випадкові слова. Якщо кажеш «може, чув», значить, чув.

Він скривився, наче я примусила його випити оцту, і знову кинув погляд у зал. Хтось за сусіднім столом гримнув кулаком по дошці, сміх і лайка перекрили шурхіт кухлів. Волтер нахилився трохи ближче, понизив голос. 

— Я не продаю чужі таємниці за так. Але в мене є одна справа… стара неприємність, яка ніяк не розв’яжеться сама.

— І ти натякаєш, що якби вона розв’язалася, ти раптом пригадав би якісь подробиці? — я підняла брову, спостерігаючи, як він відвертає погляд, щоб не показати усмішку.

— Я натякаю, що за послугу можна отримати послугу, — відповів він сухо. — І не кажи, що тебе це дивує.

Я повільно поставила кухоль, обертаючи його так, щоб залишити мокрий слід на стільниці.

— Гаразд, Волтере. Що за неприємність?