Розділ 8.3

***

Сонце вже впевнено стояло над дахами, коли у двері вітальні обережно постукали.

Це був незвичний для мене звук. Наче якесь відлуння минулого. 

— Заходь.

Двері прочинилися, й усередину ступила Ельза. 

— Повідомлення від її величності, — мовила вона рівно. — Королева просила приєднатись до неї у палацовому парку. 

Досить вчасно. Я якраз планувала поговорити з Емілі.

Перед виходом, ще раз продивилася список і захопила аркуші з собою на зустріч.

Парк огорнув свіжістю, прохолодою і запахом сирої трави. Емілі я знайшла на дерев’яній лаві під каштаном. Королева пила чай, на розкладному столику біля неї дві служниці розставляли тарілки з нарізаними фруктами та тістечками. 

Я наближалась повільно. Очима вивчала простір. Помітила кількох вартових. За лавою, біля кущів, на розвилці стежки. Всі вони стояли нерухомо, наче і мали там бути. Та я знала, що раніше, люди на цих місцях не чергували. А значить Себастіан вловив правильні чутки, тепер у королеви була додаткова охорона.

Добре, якщо це бодай якось заспокоює Емілі чи її чоловіка. Та боюсь, ці вартові все одно не встигнуть нічого зробити у разі небезпеки з боку Вісників.

— Лишіть нас, — мовила королева, тільки-но побачила мене. Голос її був спокійний, без поспіху. Служниці швидко вклонилися і поквапилися повз мене геть, жодного разу не озирнувшись.

Я зупинилася за кілька кроків від лави. 

— Ти могла б не влаштовувати публічних зустрічей, — мовила я рівно. — Мені не надто хочеться, щоб усі у палаці знали про мою присутність.

— Дарма переймаєшся, — відповіла Емілі й відірвала погляд від чашки, що стояла перед нею. — Та і ти не криса, щоб ховатися у кутках.

Я зиркнула на неї. Тихо. Без слів. Але цього вистачило, щоб вона усміхнулась.

— Ти приїхала в гості до сестри. У цьому немає нічого такого, — продовжила вона. — Треба тільки, щоб ти почала вдягатися як сестра, а не як розбійниця з дороги. Тоді взагалі ніхто ні про що не запідозрить.

— Не стану, — хитнула я головою. — І ти це знаєш.

— О так, — королева закотила очі і потягнулася за шматочком яблука. — Поки від цього не буде залежати чиєсь життя, ти навіть не поглянеш у бік суконь… То може хоча б одяг для верхової їзди? Зараз увійшли у моду якраз вбрання без спідниць. Бо твій зовнішній вигляд зараз, — сестра відірвалася від фруктів і поглянула на мене, — і справді викликає питання.

— Подумаю над твоєю пропозицією, — видихнула я, не збираючись витрачати сили на сперечання з приводу мого вибору.

— Це була не пропозиція, — мовила королева, зробивши ковток чаю. — Це було м’яке прохання вдягнутись хоч раз не так, наче ти зібралась грабувати поштову карету. Ти можеш ходити у штанях, але удай, що ти все ще леді. Тоді точно не буде зайвих запитань.

— Емілі…

— З приводу справи, — сестра не забажала мене чути, змахнула рукою і вказала на лаву поруч з собою. — Чула, що ти вчора знову була у того Вісника. Щось дізналася?

— Не багато, — чесно відповіла я. — Скажи, — я поклала перед нею аркуші, на яких були записи її ж рукою, — в кого настільки зараз багато золота, що ніхто не помітить, якщо він чи вона витратить цілий статок на найманого вбивцю?

Емілі на мить зблідла. Зробила ще один нервовий ковток чаю, а потім показала пальцем на кілька прізвищ, не ризикнувши промовляти їх вголос.

— Буде цікаво покопирсатися у їхній брудній білизні, — посміхнулася я. — А тепер, давай оберемо, у кого найбільше причин тебе ненавидіти?

Тут королева вагалася. Я бачила по її обличчю, що вона не хоче вірити, що бодай одне з цих імен належить справжньому замовнику. А потім вказала на два. Родина Товін і родина де Лое.

Я гмикнула, побачивши причину, яку вказала сестра поруч з першим прізвищем.

— Вони хотіли, щоб ти видала за їхнього сина Джозі, а ти відмовила? Ти серйозно?

— Я відмовила у досить жорсткій манері, — знизала плечима сестра. — Про це попросила сама Джозі. Після чого її репутацію намагалися спаскудити, поповзли чутки, що вона дуже тісно спілкується з ельфами. 

Я скинула брови:

— Це правда?

— У якомусь сенсі, — неохоче зізналася Емілі. — Джо і правда симпатизує ельфам. До маєтку часто навідується одна ельфійка. Але це не те, про що намагалася поширити чутки родина Товін. Це не ті ельфи, які кілька років тому намагалися захопити країну. Але… це не усім вдалося пояснити.

Я кивнула. Вцілому картина вимальовувалася яскравою. Тоді почну з них.

— Зрозуміла. Цього поки досить, — я встала з лави. — Чи ти ще про щось хотіла поговорити, сестро?

Вона мить дивилася на мене, потім кивнула.

— Той Вісник, — Емілі замовкла на мить, — ти справді хочеш, щоб його випустили? 

— Так, — я зітхнула і мовила те, про що думала ще вчора, ідучи з камери. — І я хочу, щоб його впустили з в’язниці сьогодні.