Розділ 8.2

— Ти все одно не наважишся напасти на мене, — пробурмотіла я, намагаючись не звернути увагу на тиск у скронях. — А тут тихо. І може ти зможеш щось запропонувати, поглянувши на список.

— Так, — він реготнув, — перевдягайся і йди розмовляй зі своїми підозрюваними. Підтримати тебе у цьому, звісно, не зможу. Але подумки буду з тобою, так і знай.

— Угу, всі взяли і розповіли свої таємниці через те, що на балу з’явилася молодша сестра королеви. Сам хоч у це віриш? 

— А чому ні? Тільки уяви, як збудяться старі дідугани, побачивши тебе у сукні з глибоким декольте. Цицьки вивалюються, ребра стискає корсетом, вдихнути можна через раз. Всі свої секрети розкриють, якщо правильно нахилишся перед ними.

Я здригнулася від картинки, яка з’явилася у мене перед очима. І пропалила Себастіана ще одним злим поглядом. А Вісник тільки розреготався, задоволений моєю реакцією.

— А якщо без жартів, Бекко, — він знову подивився на аркуш, ніби між рядками можна було побачити щось важливіше за імена. — Ти справді думаєш, що вбивство королеви можна замислити через те, що хтось когось кудись не запросив? 

— Я думаю, що це точно щось особисте, — мовила у відповідь. — Аристократія та народ зараз підтримують короля та королеву. Але і політичну частину не варто відкидати. Залишилось тільки зрозуміти з чого почати пошук. Хто тебе інформував, Себастіане? Мені треба зустрітися з людиною, яка мала допомагати Віснику виконувати це завдання.

— Тоді привернеш увагу ордену, — Вісник повернув мені аркуші. — Інформатор знайом зі мною, а не з тобою. І чекає від мене звіту тільки через дев’ять діб. Може я і не знаю всі ті імена та прізвища, які тут написано, та знаю одне — заплатили за цей контракт добряче. Це не збіднілий аристократ чи якась ображена кравчиня. Шукати треба серед верхівки. Хто з них має достатньо золота, щоб заплатити Вісникам і при цьому не почуватися жебраком? А потім обери тих, хто мав би дійсно бажати смерті твоїй сестрі. З них і почнемо.

— Мені здалося, чи я почула у твоєму тоні щире бажання допомогти? — пирхнула я, забираючи аркуші.

— Ти почула щире бажання вижити, — розвів руками він. — І взагалі… ти б і сама мала дійти до того, що я щойно сказав. Відпочинь хоч трохи, леді Бекко, сьогодні ніхто не наважиться напасти на твою дорогоцінну королеву.

— Це тому, що ти зараз ледве ногою ворушити можеш? — скинула я брови.

— Це тому, що охорону підсилили за наказом короля. Що? Гадаєш, я тут сиджу і нічого не знаю? А з приводу ноги…

Себастіан змусив мене здригнутися від свого руху. Я інстинктивно опустила руку, схопилася за кинджал. Бо Вісник стояв на ногах, а тремтячий вогник свічки відкинув його довгу тінь на сусідню стіну.

— Мене підлікували, Бекко, — криво посміхнувся він. — Чи ти повірила тій гримасі болю, яку я відіграв на початку цієї розмови? Здається, ти забула, чому тебе вчили в ордені.

Я дивилася на нього, скинувши брови. І посміхалася.

— Що? — не зрозумів він.

А я кивнула у бік його пов’язки, на якій почав проступати червоний колір.

— Я вірю очам, Себастіане, — зітхнула я і теж встала. Поглянула на чоловіка знизу. — Ти поки що ні на що не здатен. А мені і справді варто поспати, поки тебе тут тримають під вартою.

— Завдяки тобі, — нагадав Вісник, опускаючись на лаву і натискаючи на пов’язку. Чого саме стосувалася ця репліка — рани чи ув’язнення — я не знала. Та питати не стала.

У будь-якому випадку, я отримала те, за чим приходила. 

Отримала поштовх у напрямку, з якого варто почати працювати.

І побажавши Себастіану менше хизуватися лікуваннями королівських лікарів, поквапилася до кімнат на третьому поверсі. Сподіваюсь, що поспати вийде краще, ніж зібратися з думками.