Розділ 8.1

Я сиділа в кріслі біля вікна, загорнувшись у стару накидку, гортаючи списки, які склала Емілі. Густа темрява просочувалася крізь скло, на підвіконні горіла одинока свічка. 

Гучна мелодія вкотре долинула до кімнати. Легка, розкотиста. Скрипка, потім флейта. Я не була впевнена, але здавалося, саме ці інструменти особливо наполегливо намагались прорватись крізь кам’яні стіни. Іноді чулися і поодинокі удари барабана. Від яких здригалися стіни навіть на третьому поверху. 

Імена з аркуша знову розпливлися перед очима.

Я в черговий раз підвелась, пройшлася кімнатою туди-сюди. Повільно. Бо тільки-но сідала і починала зосереджуватися, як чувся дзвінкий сміх у коридорі. Потім хтось за кимось біг і голосно хихотів. Палац поринув у свято, і це… це дратувало мене настільки сильно, що я ніяк не могла сконцентруватися. 

Коли мене знову відволік від думок якийсь гучний звук, я рвучко підвелася з крісла, притиснувши аркуші до грудей. 

Тут неможливо зосередитися!

Я схопила свічку з підвіконня, поставила її в тонкий срібний підсвічник і вийшла з кімнати, зачинивши двері.

Тут я лишатися більше не можу. Треба знайти більш затишне місце для думок. І… здається, я знаю, де не буде чутно шуму.

Унизу, біля входу до в’язниці, стояли двоє вартових. Один сіпнувся, ледь помітивши мене. Інший спочатку подивився на свічку в руці, а потім вже на мене. І тільки після цього витягнув з-за поясу щось, що за мить я впізнала. 

Простягнув мені мій кортик і скинув брови, очікуючи на наказ.

— До Вісника, — мовила я.

Ніхто з них ні про що мене не спитав. Тільки двері прочинили і супроводили до потрібної камери.

Усередину я зробила крок вже сама. Вартовий відступив на крок і лишився у коридор за дверима, які я зачинила за собою.

Себастіан сидів на лаві, спершись спиною на стіну. Очі були заплющені, голова трохи схилена, нога з тугою пов’язкою трохи вище стегна витягнута. 

Я кашлянула, привертаючи його увагу.

Очі у в’язня розплющились одразу. 

— Принесла мені вечерю? — сухо кинув він. — Чи знеболювальний відвар?

— Не вгадав, — я поставила свічку на лаву поряд із ним і сіла по інший бік від неї.

— Що це? — Себастіан кивнув на аркуші, які я досі тримала в руках. Говорив рівно, але очі блищали з тією самою знайомою насмішкуватою цікавістю.

— Те, що допоможе нам розірвати контракт, — відповіла я, не змінюючи тону. — Список підозрюваних.

— Можна глянути? — спитав він. Спробував зручно спертися плечем на стіну, а потім скривився так, наче я знову всадила в нього кинджал. 

— Гадаєш, що ці імена тобі щось скажуть? — гмикнула я, передаючи аркуші найманому вбивці.

— А що для розуміння обов’язково варто мати якесь гучне прізвище чи що? — пирхнув він, продивляючись список.

Я закотила очі. Відкинула голову назад і сперлася потилицею на кам’яну стіну. Свічка між нами тремтіла легенько, але рівно.

— Для цього варто мати бодай якусь кількість клепки, — пробурмотіла я.

— То он якої ти про мене думки, — відгукнувся Себастіан. І замовк. Наче хотів продовжити цю словесну дуель, але зачитався.

Я не відповіла. Просто заплющила очі. Хвилина тиші, перерваної шелестом паперу, який він перегортав.

— Дивно тільки, — мовив він, коли я на мить розслабилася, — що ти вирішила провести вечір саме так. Там он справжній бал влаштовують, мала б танцювати з чоловіками та залицяння приймати.

Я повільно повернула до нього голову і пропалила поглядом.

— Ні, Бекко, якщо ти так будеш на чоловіків дивитися, — гмикнув Себастіан, куточок губ сіпнувся, — до тебе точно ніхто залицятися не буде.

— Щось ти надто балакучий, як для людини, яку мають стратити за замах на королеву.

— Мене просто одна дівчина обдурила, — закотив очі Вісник. — Натякнула, що зможе зберегти мені життя, якщо я допоможу з пошуком замовника. Уявляєш, а я повірив їй. 

— У неї просто були дуже влучні аргументи, — я стримала посмішку і знову заплющила очі, відкинувши голову на стіну. 

— О так, місце влучання досі болить, — пробурмотів Себастіан. Перегорнув аркуш і у звичній манері поцікавився. — Так і все ж, чому ти не на святі? Більшість людей з цього списку зараз саме там. Танцюють. Сміються. А ти сидиш тут, поруч зі злодієм. І що цікаво, у тебе в руках навіть зброї немає. Це ти мені настільки довіряєш, Бекко?