Розділ 6.2

Та ще більше прикро через те, що з кожною новою годиною про мене дізнається все більше людей. Скоро і ховатися вже сенсу не буде, кожен поважаючий себе глашатай буде на площах кричати про повернення молодшої дочки роду Браер.

Кімната, яка ще вчора здавалася занедбаною й покинутoю, тепер виглядала зовсім інакше. Двері були розчинені навстіж, усередині метушилися служниці: одна вибивала пил з ковдри, інша натирала підвіконня, ще одна вправно змінювала простирадла на ліжку. Повітря пахло милом, свіжою тканиною і трохи оцтом.

— Це ваші покої, — мовила служниця, яка мене привела. — Моє ім’я Ельза. Я буду вашою старшою служницею.

Здається, з Емілі в мене планується серйозна розмова.

— Добре, Ельзо, — відповіла я, бо ця жінка винна у змінах не була. — Але дещо прояснимо одразу. Я не чергова аристократка, яка тимчасово опинилася в палаці. Мені не потрібна допомога на кожному кроці. Зайвих питань мені теж ставити не варто. Я сама звернуся до слуг, якщо мені це буде необхідно.

— Звісно, пані, — в її голосі не здригнулося ані нотки. Жодного докору, жодного зайвого жесту. Відточена тиша досвідченої прислуги. Та ще й не дурної. — Якщо вам щось знадобиться, просто скажіть.

Я кивнула і пройшла за нею через передпокій до спальні. Світло вже заливало стіни. Власна купальня виявилася просторішою, ніж я очікувала. Кам’яну ванну вже наповнили гарячою водою. Пара здіймалась угору, облизуючи стіни і дзеркала.

— Дякую, Ельзо, — озирнулася я до жінки, яка зробила крок за мною усередину. — Тепер можеш лишити мене саму.

— Але я повинна…

— Ні, — мій голос пролунав твердо. — Ти виконала наказ королеви. А тепер виконай мій. Помитися я можу і без допомоги. 

Вона все ж таки спробувала подати мені рушник, але, побачивши мій погляд, розвернулася і вийшла, закривши двері за собою.

Я скинула сорочку, кинула її на край умивальника й за мить занурилась у ванну. Вода була гаряча настільки, що шкіра майже миттєво почервоніла. Але я тільки видихнула від задоволення.

Заплющила очі й розслабилася, на кілька миттєвостей дозволила собі ні про що не думати. Просто насолоджуватися нестерпно гарячою водою. Бо навіть не пам’ятала, коли востаннє могла ось так поніжитися у ванні. 

Ці думки я відкинула від себе надто різко. Бо це був ледве не сум за життям аристократки. А я за ним не сумувала! І навіть гаряча вода у ванні не зможе цього змінити. 

Я пірнула з головою під воду, затримавши подих. Виринула і потягнулася за щіткою та милом, які лежали на столику поруч. 

Провела пальцями по шраму на боці, потім по ще одному, який тягнувся від зап’ястя до ліктя. Деякі вже поблякли, інші, навпаки, мовби глузували з мене своїм почервонілим краєм.

— На мій вік у мене, здається, зібралася непогана колекція історій, — буркнула я сама до себе, розмазуючи піну по животу.

Шрами не боліли. Але пам’ять про кожен із них, так. І деякі з тих історій, які ховалися за цими мітками, я б не розповіла навіть на шибениці.

Я обмилася швидко, хоча ванна й манила полежати довше. Але тіло розслабилося надто сильно, і я знала: якщо дозволю собі ще трохи, засну просто у воді.

Тож я зітхнула, вилізла з води, витерлася рушником і підійшла до умивальника, де лишався мій одяг. Змахнула з нього краплі пари, оглянула сорочку. Брудна. Пом'ята. І досі з плямою крові на комірі. Та мене це не бентежило.

Я натягла її через голову, підвернула рукави і застібнула ґудзики. Штани без ремінця трималися на стегнах не надто впевнено, однак життя іншого Вісника опинилося вище за власний комфорт.

Коли я вийшла назад у спальню, мене вже чекала Ельза. Стояла рівно, як палиця, тримаючи у витягнутих руках… 

— Що це за катівський реквізит? — пирхнула я, зиркнувши на сукню.