Розділ 4.3

Посмішка на його обличчі стала ще ширшою. І зовсім не пасувала найманому вбивці, якого вловили на черговому завданні.

Я переступила поріг, не відповідаючи. Двері зачинились за спиною. Глухо, з відлунням.

— Скучити за таким, як ти, неможливо, — промовила я і зупинилася навпроти нього.

— У тебе немає серця, — театрально закотив очі Себастіан. — А я гадав, що ти згадуєш усі ті рази, коли мені доводилося тебе тренувати, із теплотою.

— Ті тренування, після яких я ходити не могла? — спитала я, скинувши брову. — Чи те, після якого я зістригла своє волосся?

— Все ж таки згадуєш, — мені здавалося, що ще ширше посміхнутися вже неможливо. Але Себастіан це зробив. — А що волосся? З такою зачіскою тебе не приймають назад у клуб леді? Який жаль!

Я не витримала. Вихопила кинджал. Опинилася до нього надто близько. Коліно на ціпок, що поєднує кайданки. Притиснути його до лави між його колін. Ліву руку у волосся, змушуючи чоловіка закинувши голову. А праву зі зброєю до горла.

— Чиє ім’я у контракті? — прошипіла я, зазираючи йому у вічі. — Ти мав його бачити. Червона печатка. Ти знаєш ім’я.

— Вісники.., — прохрипів він. Та я не дала йому закінчити стандартну фразу. Смикнула рукою, по шиї Себастіана пробігла цівка крові.

— Ім’я, Себастіане! Ти знаєш, що мене вчили не тільки вбивати. А і отримувати інформацію. Справді хочеш перевірити, наскільки глибоко я пірнула у цю науку?

— Не боїшся забруднити свої руки, Бекко?

— Мої руки вже у крові, — криво посміхнулася я. — Не як у тебе, звісно. Ти вже по плечі у цьому. Та як бачиш, у кайданках зараз ти. І на твої крики ніхто не примчить. 

— Хочеш мене залякати, леді Бекко?

Одне це словосполучення, і в мене очі наливаються кров’ю. Він знає це. Навмисно мене провокує. Доводить до сказу.

Клятий виродок!

— Ім’я, Себастіане. 

— Чому ти заважаєш? — гмикнув він, наче не відчував холод зброї біля горла. — Ця королева такий саме контракт, як і більшість інших.

Його слова… щось дзвякнуло у мені. Змусило відпустити його волосся. Змусило зробити крок назад, прибравши коліно з ціпка.

Я ще мить стояла на місці, вдивляючись в його обличчя. А потім видихнула…

— Це не твій контракт, так? Бо ти ніколи не попереджаєш жертв. Ти завжди збираєш всю інформацію. Якби це був твій контракт, ти би знав, що я стану на твоєму шляху, Себастіане. 

Я бачила, як темні брови сходяться разом. Усього на мить. Але він себе цим видав. Він виказав, що я маю рацію. Що я здогадалася.

— Ну добре, — Себастіан, відкинувся на холодну стіну, закинув ногу на ногу, наскільки йому дозволяли ціпки, і гмикнув. — Розкусила. І чому я мав здогадатися, що ти станеш між мною і королевою, леді Бекко, га?

— Тому що королева моя сестра, недоумку.