Розділ 3.2

***

Перші імена у списку, який передала мені Емілі після обіду, були передбачуваними. Надто гучними, надто знатними, надто очевидними. Та не це не робило їх невинними. 

— Ніколи не вір тим, кого всі підозрюють, — тихо пробурмотіла я. Ні до кого не зверталася, не намагалася навчити сестру. Просто не відслідкувала, що промовила цю думку.

Аркуші, які я зараз тримала в руках, були зім’яті на кутах. Наче Емілі не сиділа спокійно, поки складала списки. Це мене навіть тішило. Якщо людині страшно, значить, вона ще не здалася.

Я знову знаходилася у королівській спальні. З кожним разом шлях через вікно давався все швидше і все простіше. Емілі навіть обід для мене наказала подати. Точніше, для себе. Бо сервірування точно не для гостя.

Та на їжу я поки не дивилася. Гризла нижню губу і ковзала поглядом по рядках.

Аж поки не натрапила на одне ім’я. Не найгучніше в списку. Але з тих, що муляють.

Пальці мимоволі стиснули аркуш. 

— Лорд де Лое? — спитала я, піднявши очі на сестру. — Я чула, що він поїхав… Після того як в столиці все прийшло у норму.

Емілі якщо і здивувалася моїй обізнаності, не виказала цього.

— Повернувся рік тому, — відповіла вона. — Разом із дружиною і новонародженим сином. І звісно ж, з Луїзою.

Я тільки гмикнула. Особисто з дочкою одного з трьох найуспішніших торговців столиці я знайома не була. Проте багато чула про неї від Емілі… у свій час. Нічого доброго сестра про неї не казала.

— Просто повернувся? — здивувалася я, намагаючись зосередитися на основному. — Після того, як виступив проти корони? Чому його не страчено за зраду?

Замість чіткої відповіді, Емілі важко зітхнула. Потім сховала обличчя в долонях. І тільки через якийсь час, заговорила.

— Він попросив аудієнції, здався вартовим, одразу ж як повернувся. Не дивись на мене так, я теж не у захваті від ухвалених рішень! Скарбниця королівства після усіх подій була в скрутному становищі. Союзники діяли обережно. Всі відмовлялись від великих вкладень, боялись ризикувати. А він запропонував фінансування експедицій на рифові острови. Там виявили поклади мінералів.

Я зиркнула на неї з-під лоба.

— І без нього обійтися не могли?

— Без… короля Есенцій? — гірко всміхнулася Емілі. — Його місце не встигли зайняти за роки його відсутності. Хоча наш брат і намагався. Ім’я де Лое все ще мало вагу навіть попри його зраду. А його повернення… стабілізувало ситуацію. І приток золота у скарбницю. І так, давай я повторю ще раз, мені не подобається, що він повернувся. Та за цей рік він довів, що більше не намагається стрибнути вище чи влізти у чужу справу. Може через народження довгожданного спадкоємця, я не знаю, Ребеко. 

— Але він все одно у твоєму списку, — вказала я на очевидне і постукала по аркушу пальцем. — І причини ти не написала.

— Так, — королева Ретільванії зціпила пальці на колінах. — В мене немає жодної причини його підозрювати… За останні роки. Та ти маєш знати, що поки я була головою нашого роду… з королем Есенцій в мене були не найприємніші справи. В нього міг лишитися на мене образа.

Я кивнула, приймаючи цю відповідь. У цьому напрямку теж треба пошукати.

Горнула другий аркуш. Потім третій.

Усе те саме. Знатні родини, кілька нових імен, чужинці, купці з впливом і без нього, кілька прізвищ, які я й сама могла б вписати у такий список, нічого не знаючи. 

Та жодної вагомої причини навпроти них я не знайшла.

— Твій список виглядає так, наче ти взагалі не маєш ворогів. Лише кілька нудьгуючих аристократів із надлишком вільного часу, — буркнула я, відклавши останній аркуш.

Емілі не образилась. Навпаки, криво всміхнулась і знизала плечима.

— Пробач, що розчарувала. Та щось ніхто відкрито не бажає сваритися з королевою.

Я пирхнула. 

На мить стало тихо. Тільки легке потріскування дров у каміні. 

— Що далі? — спитала сестра, помітивши, що я відклала її список.

— Тепер? — я помасажувала пальцями перенісся і знову торкнулася аркушів. — Відсіюватиму. Крок за кроком. Почну з найменш зацікавлених. Наприклад, оцього маркіза, — я ткнула пальцем у нижню частину списку, — якого, здається, не запросили на один із твоїх балів. Якщо більше ніякої образи на корону в нього немає, то навряд чи це він.

Емілі скривилась.

— Здається, на наступний його запросили. Все ж таки, новий сезон почався.

Напруга усередині. Бо я за мить зрозуміла, що саме скаже сестра. Про що згадає. І я мала рацію.

— До речі, — вона подивилась на мене з тим самим смутком, який зазвичай ховали за усмішкою, — завтра ввечері корона влаштовує бал. Доріан має повернутися до того часу. Це буде перший королівський бал. Офіційне відкриття сезону.

Я підняла брову, сподіваючись, що сестра все ж змовчить. Але ні.

 — Цього року ти мала б дебютувати. Якби не втекла.

— Емілі…