Розділ 1.3

Одна мить. Ще одна. І ще.

Досить.

Я першою відступила, кинула на неї короткий погляд і похитала головою:

— Твоя варта нікуди не годиться. 

— Проти Вісників жодна варта не годиться, — відповідь була тихою. Вона відійшла до трюмо, взяла келих води і зробила великий ковток. 

— Звісно, не допоможе, — гмикнула я, оглядаючи кімнату. — Вони ж дивляться не туди, куди треба.

Емілі здригнулась ледь помітно. Можливо, від тону. Можливо, від сенсу. Я більше не посміхалася.

— Коли? — запитала я. Голос мій став рівним, трохи хрипким. — Коли ти отримала попередження?

Королева опустила келих. Поставила його на стіл так обережно, що кришталевий дзвін майже не здригнув тишу.

— Два тижні тому, — відповіла вона. — Монета лежала на ліжку, біля мене. З’явилася, поки я спала.

— Класика, — буркнула я. — І?

— І все, — вона глянула на мене через плече. — Вісники попередили, що хтось замовив мою смерть. Ви завжди попереджаєте?

— Ні, — я примружилася. — В особливих випадках. Як от… вагітність того, на кого замовили замах. Даємо можливість врятуватися.

Емілі здригнулася, в очах я помітила страх.

Що, сестро, не думала, що я здогадаюся? Та в тебе на обличчі все написано.

— Від Вісників не врятуватися, — прошепотіла вона, відвівши погляд.

— З такою вартою, так, — прямо повідомила я. — Саме тому я тут. Відпливла з Лонтапору, як тільки дізналася про замовлення на твоє ім’я. Навіть не сподівалася, що встигну. Твою смерть передали комусь, хто не дуже полюбляє квапитися. Це непогано, знаєш?

Королева здригнулася. І тільки потім я помітила, що в руці вона стискає ту саму монету. Мідну. Круглу. З круком, який охопив лапами одразу два кинджали.

Монету, яку Вісники лишають на тілах своїх жертв, як підпис. І монету, якою попереджають тих, кого не дуже-то і прагнуть позбавляти життя.

— Хто знає, що ти її отримала?

— Тільки я. І... тепер ти.

— А твій чоловік? — я здивовано скинула брови.

Емілі невпевнено знизала плечима.

Ти що, сестро, від самого короля вирішила приховати, що за твою смерть вже заплатили? Цікаве рішення. 

— Видихни, — закотила я очі. — Я встигла, а значить, твоє життя Вісники не отримають. Знайдемо того, хто замовив твою смерть, королево Ретільванії, і розірвемо цей контракт.