День четвертий. 

Прокидаюсь від того, що на мене почала капати холодна вода. Змахнувши краплі, сідаю і відразу ловлю розум Тайса. Він теж не спав, тремтів, розпушивши пір'я, під поривами холодного вітру і тулився до стовбура дерева, намагаючись сховатися від дощу. Все небо затягнуло чорними хмарами. Ледь помітна заграва вдалині, свідчила про наближення світанку. Дощ розбудив не тільки нас, воїни почали згортати спальні місця, снідати та збиратися в дорогу.

Похмурий і невиспаний Корін, кутаючись у плащ, підійшов до клітки, несучи в руках їжу для мене. Залишаю розум Тайса. 

- Доброго ранку, - каже хлопець, направляючи в мої підставлені руки шматок сиру, хліб та чашку з водою. 

- Швидше, мокрий ранок, - відповідаю, приймаючи їжу. 

- Це точно, - кривиться маг, вдивляючись у хмари над головою. - Швидко налетіли. Я відчував дощ, але мені здавалося, що він буде трохи пізніше. Вічно помиляюсь із цією погодою.

- Так, погода вона така, непередбачувана. Як дівчина, – посміхаюся. 

Корін посміхається у відповідь. Потім помічає, як мені на голову падають краплі води, що скупчилася у складках мокрого пологу. 

- Недобре, - бурчить він і підіймає посох. 

На мене відразу ж перестало капати, навіть тканина, що покривала клітку, висохла в одну мить. 

- Неймовірно! – відверто захоплююсь я. - Дякую. 

- Та нема за що, - він усміхається. - І мені сухо буде, адже я поряд їду і захисного полога вистачить на двох.

Я вдячно посміхаюся у відповідь і маг, несподівано для мене засоромився, відводячи погляд. Потім опустив край тканини та відійшов від клітки.

Добре! Дуже добре! 

Наш загін рушив у дорогу. Віз йшов повільно, раз у раз застряючи в розмоклій дорозі. Воїни самовіддано витягали колеса з бруду, під пильним наглядом мага і постійно поглядали на клітку. Боялися, мабуть, що я зараз вискочу і з'їм їх усіх. Спокуса, звичайно, була, але ризик занадто великий, адже вони всі напоготові.

Коли віз черговий раз зав'яз у багнюці, повернувся один із воїнів, якого послали розвідати дорогу. 

- Корін, далі дорога ще гірша, - з жалем повідомив він. 

Маг стер з лоба мокрі краплі. Тяжко зітхнув.

 - Що ж... доведеться їхати через місто. Розвертаємось! 

З тяжкими зусиллями, воїни дотягли віз до вимощеного бруківкою тракту. Рухатися стало набагато легше і загін пішов швидше, відправивши кількох воїнів до в'їзних воріт. Щоб не витрачати час на розмови та пояснення, а швидко в'їхати до міста і так само швидко виїхати з нього, заручившись допомогою місцевої варти. 

Тайс безшумно перелетів через стіну і знову змінив подобу. Судячи з розмитого відображення в калюжі, тепер він був кішкою. Тримаючись у тіні, фамільяр обережно підібрався до воріт, через які ми якраз приїжджали.

Усі міста підкорялися безумовній владі церкви й тому проблем із в'їздом та допомогою не виникло. Навпаки, місцеві стражники прямо-таки прагнули послужити священнослужителям. Вартові добре справлялася зі своєю роботою. Прибирали з дороги вози та вершників, розганяли городян. Але така дивина не залишилася поза увагою. У маленькому місті нічого не залишиться непоміченим, навіть під час зливи. А тут раптом щось везуть дорогою, зберігаючи таку секретність. Треба ж з'ясувати: "що, куди та навіщо?" Недарма Корін так не хотів потикатися у місто. 

Невдовзі, за загоном слідував цілий натовп роззяв. Сміливі й спритні дітлахи примудрялися підбігати дуже близько до воза, але суворі воїни спритно відловлювали їх, не злазячи з коня. Просто хапали за комір і відтягували. Попри дощ, набігла ціла зграя собак і цих уже складно було відпихати від воза. Вони бігали під копитами коней, обурено гавкали на всіх. А один із псів, навіть примудрився помітити колесо, коли віз трохи сповільнив хід, долаючи невеликий підйом.

- Що везете, дорогенькі? - поцікавилася одна бабця.

 Вона мило посміхалася воїнам, але при цьому свердлила полог воза таким поглядом, що здавалося ще трохи та в ньому з'явиться величезна дірка. 

- Вибачте, але це особливе доручення церкви, - ввічливо відповів один із воїнів, що їхав найближче до бабусі.

 В мене виник план, як підлаштувати невелику пакість. Подумки посилаю Тайсу команду змінити подобу і приєднатися до зграї дворових псів. Новоприбула собака доволі велика та спритна, ще й гавкає голосніше за всіх. Потім Тайс різко хапає полог і щосили тягне на себе. Рух воза дуже вдало допоміг стягнути тканину більше ніж наполовину. Корін підхопив полог, перш ніж він упав остаточно, але народ встиг побачити дівчину, яка сидить усередині клітки. Виникла німа пауза. Тайс скористався нею, щоб відбігти трохи далі та знову стати кішкою. Натовпом почав розповзтися стривожений шепіт.

- Швидше, - прошипів Корін, намагаючись обережно підігнати своїх людей, відчуваючи що зараз почнеться. 

Шепіт людей переріс у більш гучні та впевнені репліки. У результаті, один із мужиків голосно вигукнув: 

- Відьма! 

Натовп підтримав його дружнім криком. І тут почалося: 

- Ви привезли до нашого міста відьму! 

- Ви прирекли нас на страждання! 

- Тепер на нас чекає голод! 

- І холод! 

- І смерть худоби! 

- А від мене чоловік через неї пішов! 

- Геть відьму! 

- Розправа зараз!

Розлючений натовп кинувся вперед, але тут же натрапив на невидиму стіну. Корін, весь червоний від натуги, тримав над головою посох.

- Стійте! - вигукнув він, важко дихаючи. – На неї накладено захист церкви, вам нічого не загрожує. Ми ж любимо та поважаємо свою паству! Допоможіть нам якнайшвидше покинути місто.

Натовп перестав намагатися прорватися до клітки й Корін з помітним полегшенням зітхнув, але посох опускати не став. Знову почалися тихі переговори людей, після чого, здається, той самий заводила, вигукнув:

- Хай їдуть! Ходімо за компенсацією до абата! 

- Ходімо! - підтримав натовп і кинувся геть, у бік місцевої церкви.