День третій.

Розбудили мене приємні аромати сніданку, що готувався, і веселі ранкові пісні птахів. А ще дуже тихий, але рідний та знайомий писк. Тайс! Рідний, Тайс. Знайшов мене. Чого ж так довго?

 Обережно намагаюся дотягнутися свідомістю до свого фамільяра. Вийшло! Захист клітки не розірвав наш зв'язок. Можливо через те, що священники не знали, що мають справу не лише з демоном, а й відьмою.

Тайс сидів на вершині дерева і саме оглядав табір. Навколо клітки, накритої чорним пологом, знаходилися ті самі п'ятнадцять воїнів і маг. Горіло багаття, над яким висів казанок, з останнього якраз накладали їжу всім охочим. До речі, знову каша! Корін, отримавши порцію, одразу ж подався до мене. Довелося швидко перервати зв'язок з фамільяром, насамкінець кинувши наказ не наближатися та обережно йти за мною. Тайс сумно пискнув, але послухався.

 - Дякую, - тихо бурмочу я, приймаючи тарілку. Трохи зволікаючи, додаю: - Сілані.

Маг, який уже хотів опустити тканину, зупинився, нічого не розуміючи витріщив очі на мене.

- Що? 

- Сілані, ім'я моє, - поясню я, усміхаючись від його спантеличеного погляду. 

- Що ж, будемо знайомі, - хлопець теж посміхнувся. - Смачного. 

Вдячно киваю у відповідь, бо вже рот був зайнятий кашею. Ось дивно, начебто одне й те саме, але смачно. 

І знову дорога, тільки цього разу не така нудна. Дивитися на світ очима Тайса, набагато цікавіше, ніж вгадувати по звуках те, що відбувається навколо, сидячи при цьому в темній клітці. Зараз фамільяр був якимось великим птахом, швидше за все хижаком, якщо судити з того, як його лякалися дрібні пернаті. Він безшумно перелітав із гілки на гілку, безперервно спостерігаючи за моїм супроводом. Ми вивчали та вичікували. Воїни розмовляли мало іноді згадуючи якісь цікаві особисті історії, або розповідаючи про родичів та друзів. Корін теж був мовчазний і завжди дивився на візок з кліткою, лише зрідка обертався, оглядаючи околиці.

У полудень був короткий привал біля лісового струмка. Священники напували коней і розім'яли ноги. Усім влаштували короткий перекус, роздавши яблука та по шматку сиру. Мене теж не забули погодувати. Одному з воїнів посміхнулась удача, він відлучався в ліс і зміг там підстрелити кролика. Швидко його освіжувавши, священники продовжили шлях. 

Ближче до заходу сонця, я і Тайс помітили вдалині невелике місто. Воно, як ведеться, було обнесене парканом, а в центрі височіла церковна вежа. 

- Коріне, попереду місто! – закричав один із воїнів, що їхав у голові колони. 

- Ну, не зовсім місто, так містечко, хоч скоро розростеться, - тихо поправив маг, а потім у весь голос додав: - Це Корюшка! Обходимо, як домовлялися і чекаємо до світанку. Тож привал! 

Значить, Корюшка. Знаю це місто. Якщо у нас не буде особливо сильних затримок, то до храму ми дістанемося днів за сім-вісім. Отже, я маю час почекати та підібрати на вдалий момент для втечі.

Вершники всі як один повернули коней з'їжджаючи з дороги. Знову почали розводити багаття і влаштовувати спальні місця. Двох воїнів відправили до міста, щоб поповнити деякі запаси. Через деякий час у казанку знову забулькала каша, тільки цього разу туди додали кролика. Аромат був чудовий! Здавалося, ще хвилина і я почну захлинатися власною слиною. Щоб не мучити Тайса, довелося відпустити його на полювання. Бідолашні дозорці, які будуть їсти останніми. Хоча, священникам, напевно, не звикати, у них часто трапляються всякі голодні пости.

Після ситної вечері табір почав готуватися до відпочинку. Я вже маю можливість спостерігати за ними очима свого фамільяра. Тайс повернувся з полювання і сидів неподалік на високому дереві. Він із задоволенням обтирав дзьоб об гілку, позбавляючись від налиплої їжі та чистив темно-сіре пір'я. Він, як і раніше, залишався у подобі птаха, але вже іншого виду. Скоріше за все обернувся совою, якщо судити з того, як усе добре було видно у сутінках, які поступово огортали ліс.

- Угу! - пролунало недалеке ухання, що підтвердило мій здогад.

Який у мене розумний фамільяр. Зі зміною подоби, він не тільки отримав можливість бачити в темряві, але позбувся зайвих підозр. Напевно, хтось міг би помітити, як за загоном безперервно летить сокіл. На цей момент повернулися з міста два воїни, несучи на плечах важкі сумки. Прозвітувавши перед Коріном за вдало виконане завдання, вони передали пакунки з запасами іншим, а самі поспішили до котла, де на них чекала каша.

Ситна вечеря тягла до сну і не було сенсу чинити опір. Залишивши розум Тайса, валюсь на дерев'яну підлогу. А ось дивно, захист на дні клітки теж є, коли намагаєшся його пошкодити, то відчуваєш сильний удар, але лежати та сидіти спокійно можна. Майстри! Мама моя, може, змогла б так зачарувати щось, а от я поки що не можу. Що ж, повернусь додому, обов'язково навчуся.

Приємна темрява практично заволокла мій розум, ще секунда і настав би глибокий сон, але раптова тривога Тайса змусила вирватися з цих липких обіймів. В одну мить сідаю і з'єднуюся з розумом фамільяра. 

До нашого табору наближалися шестеро добре озброєних людей. Через густі дерева їх поки що не помітили священники. Але це була справа кількох хвилин. Дивно, що цим людям потрібно?

До священнослужителів у всіх містах була велика шана та повага. Та й мало хто насмілювався на них напасти. Бойовий вишкіл храмових воїнів вважався найкращим. Навіть гвардійці, елітна охорона короля, багато в чому поступалася. 

- Корін, до нас наближаються шість стражників з Корюшки, - один із дозорців помітив наближення людей, і поспішив доповісти про це магу.

- Дивно, що їм треба? - маг неохоче підвівся зі своєї підстилки, яка була зовсім поруч із возом. Втомлено спираючись на посох, він пішов зустрічати непроханих гостей. По дорозі розпорядився: - Трохи щільніше кільце навколо воза, але непомітне. Ви пам'ятаєте, ніхто не повинен знати, кого ми веземо.

Воїни, як один, ствердно закивали. Корін зупинився біля незримого кордону табору і почав чекати. Минуло ще кілька хвилин і стражники вийшли на світло від смолоскипів, що тримали у руках вартові табору. Чоловіки оглянули табір, зупинивши погляд на магові та на їхніх обличчях відбилося явне збентеження. Цікаво, а що вони чекали тут побачити?