День другий.

- І як це розуміти? - мій барвистий сон обірвав сердитий голос мага.

 Довелося розліпити очі та подивитися, що його так обурило. Зал заповнювало яскраве та різнобарвне сонячне світло. Старець стояв за десять кроків від клітки та гидливо дивився на тарілку, що стояла біля його ніг. 

- І тобі доброго ранку, - потягуючись, відповідаю я.

 - Так що це? - ігноруючи мій сарказм, знову уточнює маг.

- Тарілка, - усміхаюсь. - За сумісництвом дуже гарний нічний горщик. Інший не дали.

Священник перестав витріщатися на тарілку і як минулого разу спантеличено почухав потилицю. Зробив якісь висновки, але ділитися ними не став. Поворушив палицею і за допомогою левітації підняв посудину та тримаючи її на великій відстані від себе вийшов із зали. 

Що ж, якщо мене знову залишили на самоті, то можна трохи причепуритися. Протерти очі, розім'яти губи, щоб вони знову набули яскраво-червоного кольору, та й розчесати трохи волосся за допомогою власних пальців. Як тільки останнє пасмо було позбавлене маленького вередливого вузлика, до зали знову увійшли. Незмінний старець і новий персонаж - маг-початківець, що виглядав приблизно на років двадцять, ну може трохи більше. Високий широкоплечий хлопець, з каштановим волоссям. Якщо судити з комплекції, його можна було легко сплутати з воїном. Тільки от броди він не носив, навпаки обличчя чисто виголене, з чітко окресленими вилицями й гострим підборіддям, на якому було помітно шрам - від куточка рота до ока. При цьому долоні у нього були витончені, з довгими пальцями, які чіпко тримали дерев'яний посох. Він спокійно вивчав мене карими очима, в яких прослизало трохи цікавості.

- Дивись, сину мій, - заговорив старець, тицяючи в мій бік своїм посохом. - Добре дивись. Твоє завдання довести демона до храму, а ці створіння мінливі та брехливі. Ти повинен встигнути помітити будь-яку каверзу, будь-яку зміну. 

Як багато нового дізнаюсь про себе! Хлопець слухняно кивнув, ще пильніше вдивився, безцеремонно оглядаючи чи не кожну клітинку мого людського тіла, яке  мирно сиділо на підлозі, схрестивши ноги та покірно поклавши долоні на колінах. Він обійшов навколо клітку. Зупинився біля старшого мага, спантеличено закусив губу. Пару секунд подумавши, запитав: 

- Вчителю, невже це справді демон? – у хлопця був приємний, низький голос.

- Так, сину мій. Тільки в людській подобі. До цього нам вдавалося ловити їх у справжньому вигляді, а ця… – він кашлянув і знову тицьнув у мій бік посохом. - Встигла перекинутися. Хоча ми відразу ж поставили захисні заклинання. Вона може бути сильнішою за тих, кого ми ловили раніше, або з особливими здібностями. Тому я тебе дуже прошу, будь уважним. 

- Гаразд, учителю, я все зрозумів.

- Ви помиляєтесь! - раптом починаю волати я. Та так, що хлопець від несподіванки пригнувся, а старець витріщив на мене здивовані очі. – Не демон я! Не перекидалася! Я спала спокійно у себе в ліжку, а тут прокинулася в клітці! Мене підставили! – одразу встаю на коліна, набуваючи вигляд найневиннішої істоти на світі. Ще дуже вдало сповз один край коміра, оголивши моє ніжне плічко.

 - Я вже чув цю пісню, - швидко відійшовши від шоку, спокійно відповів старший маг. - Ось дивись, сину мій, наочний приклад лукавства.

Хлопець знову задумливо закусив губу, трохи її погриз. І дуже обережно поцікавився у наставника: 

- Вчителю, я, звісно, ​​вам вірю. Але все ж таки, ви її перевіряли? 

- А як без цього. Та й клітка її обпікає. Попіл на підлозі бачив? Не інакше як залишки від ложки, якою вона намагалася відчинити двері. Але якщо хочеш, перевір сам, - старець знизав плечима, і зробив запрошуючий жест до клітки. 

Учень мага зітхнув, зосереджуючись і вирівнюючи подих. Направив свій посох, на мене. Я все ще стою у позі грішника, що розкаявся, тільки ось очі вже не спрямовані в підлогу, а з цікавістю дивляться на хлопця.

Навколо клітки спалахнуло полум'я, окресливши рівне коло. Усередині нього заблищали руни. Неочікувано жахливий біль пронизав все може тіло, ніби його знову м'яли жорстокі демони, вивертаючи нутрощі навиворіт. Не знаю, чи вдалося мені закричати, чи ще якось нецензурно висловити своє невдоволення. Мені здавалося, що після миті нестерпного болю мене просто вимкнуло. А свідомість повернулася лише через деякий час.

- Сволото, - зло хриплю я, підводячись. Кидаю ненависний погляд на магів, які продовжували стояти біля клітки. - Щоб вас так перевірили!

Обидва маги, як один відсахнулися, виставивши праві долоні. Ага, від прокляття захищаєтесь! Сподіваюся, хоч частина його спіткала цілі.

 - Переконався? – спитав старець, труснувши рукою.

 - Двічі, - безрадісно відповів хлопець, потираючи долоню. 

- Я зараз посилю захист і можемо розпочинати підготовку до від'їзду.

 Маг почав водити посохом в повітрі, від чого мене стало відчутно нудити. Добре, що сніданок ще не приносили. Потім старець оцінювально подивився на клітку разом з учнем. Задоволені результатом, вони вийшли із зали.

Благо, мені знову дали спокій, і можна було, нікого не соромлячись, спокійно полежати на підлозі, згорнувшись клубочком. При цьому накотила невелика дрімота, що допомогла хоч трохи відпочити від тривожної реальності. Шкода, що хорошого завжди потроху. Незабаром до зали ввалився цілий натовп порушників мого спокою. Двоє вже знайомих мені магів і з півтора десятка бородатих воїнів. Останні дивилися так, ніби в клітці сидить небачене потворне чудовисько, а не мила юна дівчина. Втім, уже давно стало зрозуміло, що слова старшого мага тут закон. Сказав – я страшний демон і все тут, не переконаєш. Ну, а я поки що намагатися не буду. Тільки язик покажу, зі шкідливості. Подіяло, мужики відразу зніяковіли, опускаючи голову. Дехто навіть шарахнувся, наче привида побачив, а дехто ледве помітно посміхнувся. Останніх запам'ятаємо добре, більша адекватність, у буквальному значенні, на лиці, отже, можна буде з ними попрацювати. Маги дружно підняли посохи й моя клітка трохи піднялася над підлогою. Потім поволі попливла до виходу. Хоч би погодували перед від'їздом…