ЧОМУ ЯРЕМКО ГОЛОВАТИЙ СТАВ НАЧАЛЬНИКОМ БЕЗГЛУЗДОВА

1. ЧОМУ ЯРЕМКО ГОЛОВАТИЙ СТАВ НАЧАЛЬНИКОМ БЕЗГЛУЗДОВА

Бував я — не жартом кажучи — далеко світами, не одно чудо видав, не одно диво чував, але такого міста, як Безглуздів, та таких славних міщан, такого начальника, як Яремко Головатий, не надибав я ніде. А світ наш великий та широкий і всякими чудами-дивами багатий-пребагатий.

Дивними порядками і чудними звичаями величалося містечко Безглуздів. Кожний чоловік був там дуже-дуже мудрий. Казали, що кожному безглуздівцеві розуму в голову насипано лопатою, що безглуздівці поїли всі розуми всього світу. Зі всіх усюдів заходили до них люди позичити розуму, як у лихваря грошей.

У тому місті, у славнім Безглуздові, умер якось старий начальник. Що ж робити людям у такому клопоті? Треба нового вибрати. Івана не вибрали, бо шкутильгав на одну ногу. Пилипа знов — тому ні, що дивився зизом, і так і Савку, Кіндрата, Дмитра і Федька ні, бо всім їм чогось не доставало. Лиш один не мав жодної хиби: Яремко Головатий, чільна і справді дуже головата людина.

Та чому ж саме його вибрано, а не кого іншого? Бо йому вже в колисці ряба баба Явдоха напророчила, що з його розумом ніхто не зможе змірятися. Старі голомізці та сивовусі говорили:

— Яремко премудра людина; під ним буде лад і порядок. Та так і вибрали його начальником Безглуздова. Послухайте, кілько то розсуду за здорового розуму було в

Головатого вже за молодих літ.

Раз якось вертав він із міста додому. Дивиться — серед дороги лежить здорова груда чистого золота. Тяжко було йому двигати серед спеки і ще до того до горба ту велику груду щирого золота. Сів собі, спочиває, рукавом піт утирає з чола та поглядає на золото. Враз надлетів верхи чоловік і питає його:

Чоловіче, що се таке блищить перед тобою?

— Золото, — каже Яремко.

— Бачу, що тобі тяжко його двигати; заміняй його на мого коня.

— Про мене, — каже Яремко. — Я й так від тягару плечей не чую на собі.

Замінялися і розійшлися. Сидить наш Яремко на коні, як козак і біжить чвалом, як той половик* у діл. Зашпорталася конина об каменисько, злетів із сідла Яремко, в ярузі трохи карка не скрутив.

— А щоб того коня лихий ухопив, а не щоб доброму чоловікові на ньому їздити! — крикнув Яремко.

Жене якийсь чоловік дорогою Коровину, та худу-худу, ребра наскрізь світяться.

— Не заміняв би ти того непотрібного коня на корову? — питає чоловік. — Кінь тебе до гробу зажене, а від корови і молоко, і сметана.

— Про мене, — сказав у одвіт чужинцеві Яремко, взяв воловід у руку і передав коня. А той як сів, як понісся! Лиш закурилося за ним!

Іде Яремко дорогою, йде, аж знемігся неборака. "Попробую, чи добра на молоко", — думає він собі й почав доїти. Та в замореної корови молока бігма. Набридло їй доїння, як хвицьне ногою! Яремкові не молоко, а кров носом потекла.

— Бодай тобі се та те! — крикнув Яремко.

Коли дивиться — а проти нього жене циганчук свиню.

— Не замінив би ти своєї свині за мою корову? — питає вже сам Яремко, щоб лиш вражої корови позбутися.

— Чому ні, — каже циганчук.

Обмінялися воловодами й пішли один сюди, другий туди. Жене наш Яремко вперту свиню, аж йому піт горохом по обличчю котиться, й думає собі: "Зажди, зажди, погана! Коби лиш додому, ковбасу з тебе зроблю, на три сажні довгу".

Аж тут іде стежкою жінка і несе гусака під пахвою. Вона, хи-трушка, сиділа під корчем і була свідком попередньої міньби.

— Чоловічку добрий, куди ти женеш порося?

— Додому.

— Слухай! То крадене, як тебе ймуть, буде біда.

— Я не крав. Я із циганом обмінявся.

— Все одно. Біда буде, але я тобі поможу. Заміняйся зі мною за сього гусака, то й позбудешся напасті.

"Гуска свині не рівня. Та що робити, коли крадене", — подумав Головатий і згодився замінити свинку на гусака.

Несе наш Яремко гусака. От уже й село недалеко. Аж тут чує гусак — десь далеко гуси жалібненько ґеґекають. Жаль стало, бідному, витяг шию і тяжко зажурився.

Але Яремкові се і не в голову, йде, втішний, собі дорогою, ще й пісеньку приспівує. Аж тут його в потилицю засвербіло, він підняв руку, гусак випав з-під пахви, злопотів крилами й фурр... понісся до свого гусячого товариства.

Вернув наш Яремко голіруч до села. І коли людям оповів про свою мандрівку і про свою пригоду, то всі пізнали, що не з Грицем справа. Всі його величали, прозивали головачем, бо пізнали, що він ополоник між ложками. Тому-то його постановили начальником славного-преславного містечка Без-глуздова.

Половик — яструб