Глава 2

Світ повертався до нього повільно. Спершу — поколюванням на шкірі, ніби хтось обережно торкався голими пальцями до плечей і щиколоток. Потім — запахами: ледь вловимий аромат кави, трохи пилу, деревна нота з підвіконня, де стояли різьблені статуетки з палисандра. Потім — звук: ритмічне, заспокійливе цокання літнього дощу по склу, знайоме, тепле. І нарешті — світло. М’яке, розмите, ледь жовтувате, як чай з липовим медом, воно повільно просочувалося крізь затемнені на ніч вікна.

Квартира виглядала на диво знайомою. На стінах поволі текли мінливі абстрактні візерунки — живі, мов дим над свічкою. Стелаж із книгами — старовинними, потертими. Сувеніри з мандрів — дрібнички з різних світів: рідкий туман із Таріса, амулет із Вільної Каллісти, мініатюрний обеліск з базальту. Напроти ліжка — пісочний малюнок, цікавинка із поселення навахо. Запах кави, трохи терпкий і гіркуватий.

Берислав кілька секунд лежав мовчки, вдивляючись у стелю — ніби намався зчитати звідти підказки, в якому всесвіті він опинився. Повільно повернув голову ліворуч. Круглий столик на ніжці, келих з недопитим мате, рештки сиру, обгортка з-під мюслі. На стіні — стилізований постер "StarPath: TNG Legacy", свіжої вірт-гри у світі «Зоряного шляху». А під ним — шолом глибокого занурення, сріблясто-чорний, з рельєфним написом "SynDreams v4.2".

«Ага…» — тільки й встиг подумати він, перш ніж в очах попливла серпанкова мозаїка спогадів.

…Шаттл, що пірнає у аномалію. Вітовт, який кидає в мікрофон "не геройствуй". Саманта з напівіронічним «а якщо ти помиляєшся?»… Гал, голосом HAL 9000 — "I'm sorry Dave". Прохолода металу панелей рубки. Усе це ніби щойно було. Живе. Яскраве. Справжнє. Але...

Берислав сів на ліжку. Волосся збилось, в одній кісці застрягла дрібна суха гілочка. У дзеркалі на стіні він побачив себе — цілого, реального, в домашній темно-сірій сорочці, розстібнутій на комірі.  

"Тільки сон", — подумав він, проводячи долонею по обличчю.

Рештки сну розчинялись у ранковому повітрі, свідомість прояснювалась. Усе поволі ставало на свої місця — без паніки, без потрясінь, ніби мовчазне повернення речей на полиці після шторму. 

Відколи у Берислава розкрились провидчі здібності — ті самі, що раніше видавались лише “передчуттям”, а згодом стали структурованою, майже керованою силою — Берислав навчався тримати їх під контролем. Навчання, медитативні протоколи, іспити, вступ до Асоціації — все було. Але був один побічний ефект.

Інколи, коли уява підживлювалась цікавістю, а сила — проникала глибше, аж до підсвідомого… він починав бачити сни. Не прості сни — світи. Конструкції. Переживання, що імітували реальність до найдрібнішої деталі — дотику, запаху, страху, гумору. Там він діяв так, як діяв би в житті. І тільки прокинувшись, розумів: ті рішення, ті переживання, той ривок шаттла в тишу — лише марення. Що не лишає сліду, крім згасаючого виру емоцій.

Берислав ледь посміхнувся. Він справді колись працював на "Андрії Мельнику" — піврічний контракт кілька років тому, нічого надзвичайного. Буденні вантажні маршрути, жодних кротовин, жодної "кишені простору". Вітовт? Так, був. І Саманта була. Команда, як команда. А історія з "кишеньковим простором", аномалією та шаттлом — це явно вплив StarPath. Провидець занурювався в гру вчора перед сном, і досвід, до речі, був дивовижним — гра була варта всього хайпу, що піднявся навколо неї. 

Насправді ж, він жив на Землі — спокійно й мирно, у своєму будиночку, де стіни дихали кольорами, а балкон виходив на сосновий ліс. Працював фрилансером для Асоціації провидців: сканував ризики для складних будівництв і експериментів, досліджував дрібні аномалії, давав особисті консультації. Жодних шатлів — хіба що в снах. Жодних кротовин — хіба що в глибині власного розуму.

— Гаразд, — пробурмотів провидець. — Варп скасовано. Приземлення успішне.

Він кинув погляд на браслети, що лежали на столику. Темно-синій метал із рунічною в’яззю відсвічував у променях сонця. Браслети нагадували про шлях до розуміння власного дару — важкий, плутаний і водночас захопливий.

Він піднявся, розім'яв плечі, вийшов на балкон.

За балконом тягнулися пагорби, вкриті соснами. Вітер гойдав верхівки дерев, десь унизу цокав робот-прибиральник. В далечині блякло вимальовувався силует старого радіотелескопа. Все на місцях. Все справжнє.

Берислав полегшено зітхнув. Постоявши хвилину, рушив на кухню.

— Лейн, ранковий чай. І список на сьогодні.

— Прийнято. У тебе одне повідомлення від Асоціації провидців - від магістра Лоренці, щодо дослідження потоків інформаційної турбулентності в постваріативних снах. Один запит на консультацію по сценаріях глибинного типу. І повідомлення з Карпат від мольфара Лук'яна. Також рекомендую: поснідай.

— Та ти просто моя мати, Лейн. Збереш мені до чаю йогурт з чіа та три шматочки грінок?

— Вже готую.