Пролог

— Гальмуй! Гальмуй! Вимикай варп!
— Не встигаємо! — озвався пілот.
— Трясця, та зробіть вже щось! Хутчіш!
У рубці панував хаос. Сигнали тривоги били по вухах, червоні індикатори на екранах блимали, немов розлючені очі. Двигуни ревли так, ніби сам корабель боровся за життя.
— Імпульсні — на гальмування! Розворот! Задні на повну! Бічні теж!
— Гал, прогноз!
— Прогноз: уникнення кротовини неможливе. Вхід відбудеться на відстані пів астрономічної одиниці до краю, — озвався рівний, майже байдужий голос.
— Варп-двигун деактивовано.
— Двадцять секунд до входу, — додав штурман, не підводячи очей від панелі.
— Бодай його... Як ми можемо вирулити? Штурмане, пілоте? Технічний відділ?
— Все на межі, корабель і так стогне!
— Гал! Хоч ти щось зроби! 
— I'm sorry Dave, I'm afraid I can't do that, — пролунало з динаміків.
Капітан на мить застиг, стискаючи підлокітники так, що пальці побіліли.
— Якого біса?.. Вітовт, це ти ж його на це запрограмував?!
Вітовт ледь стримав лайку, згадавши, що справді власноруч програмував Гал на легендарну фразу його прадавнього тезки.
— Ага, — буркнув він, не відриваючись від панелі. — Пізніше дякуйте за гумор.
— Вхід! Тримайтесь за щось!
Зореліт добряче трусонуло. На мить згасло світло. Замиготіли екрани, малюючи якийсь безлад із ліній, цифр і спотворених даних.
— Сенсори? — порушив тишу капітан.
— Ми всередині, — технік нервово ковзав пальцями по панелі, силкуючись витягти бодай щось небезглузде з хаосу на екранах. — Показники... дивні. Але просторова метрика нам не загрожує. Електроніка та механізми корабля тут функціонують стабільно.
— Живі істоти — теж, — озвався Мбонга з-понад біосенсорів.
— Добре, — Мельник глянув на всіх по черзі. — Вмикайте варп і ходу звідси, поки нічого не трапилось.
— Варп не активується. Щось із метрикою простору...
— Трясця... імпульсні?
— Працюють, але... — Горан підвів погляд від панелі. — На них ми будемо три дні повзти. Ми ж сюди влетіли на релятивістських швидкостях.  
Цього разу Вітовт не стримав лайку.
— Що це за "сюди"? Де ми? Сенсори?
— Порожний простір. Але метрика аномальна. — Штурман втупився в екран, ніби гіпнотизуючи його. — Наче все в нормі, але простір не викривлюється. Варп-двигун тут безсилий.
— Гал?
— Нової інформації не маю.
— Провидець?
— Небезпеки найближчим часом не відчуваю. Простір навколо порожний. — Лемко застиг, вдивляючись в ніщо перед собою. — Якась дивина за сотню а.о. від нас, не можу ідентифікувати.
— Вона агресивна? Повзе на нас? Стріляє, витягує ложноніжки?
— Ні, стоїть на місці. Схоже, не планує знайомитись. — Провидець ледь помітно посміхнувся. — Форму не змінює, з неї нічого не вилітає.
— Тоді відставити дивину. Повний вперед на імпульсних. Варп перевіряти кожні півгодини.
— Yessir!

* * *
Зореліт "Андрій Мельник" аж ніяк не був видатним взірцем інженерної думки. Звичайна працьовита бджілка, що літала собі між космічними колоніями та перевозила що дадуть. Єдина риса, що хоч трохи виділяла його серед інших — він був вантажником-далекобійником. Довгі стрибки між віддаленими секторами, підвищений запас автономності, варп-двигун "не з помийки" — це все, чим міг похвалитись зоряний мандрівник.

А наразі причин хвалитись було ще менше, адже цей космічний перевізник вляпався в космічну ж халепу. Це ж треба - у неосяжному космосі, що розкинувся на десятки світлових років тільки в тій ділянці, де нишпорив "Мельник", влучити точнісінько у вхід до кротовини розмірами кілька десятків астрономічних одиниць. При тому що природні кротовини ще і були вкрай рідкісними, а штучні... були у сильно віддаленій перспективі навіть для запеклих оптимістів.

Ба більше, "Андрій Мельник" ще і зірвав повний джекпот. Бо портал вів навіть не в інший сектор Чумацького шляху, а у відокремлену, застиглу "кишеню" простору. Просторово-часовий міхур, відрізаний від решти Всесвіту. Порожнеча. І як вишенька на торті — з заблокованим варпом. Це навіть не виграш в лотереї один на мільйон. Це — як зіткнутися в коридорі з прибульцем із галактики Андромеди... до якої людство навіть не мріяло дотягнутись у найближче сторіччя. А чужинців взагалі бачило лише у фантастичних вірт-світах. 

А значить — імпульсні на повну, зворотний курс і вшиваємось звідси. Три дні — і повертаємось на маршрут. Принаймні капітан Андрій Мельник — повний тезка зорельоту (що було невичерпним джерелом жартів екіпажу) — та старший помічник Вітовт Бартуліс дуже на це сподівались. Та і решта екіпажу також, включаючи науковця Саманту — яка у звичайних умовах захоплено кидалась на будь-яку аномалію, але цього разу геть не проявляла ентузіазму. Бо на відміну від своїх вигаданих колег з вірт-історій, живі науковці воліють залишатись… живими.