Глава 1

 Вже рік я бачу один і той же сон: я довго біжу по засніженому лісі так, ніби за мною хтось женеться, але відчуття, що поспішаю на важливу зустріч. Неочікувано дерева розступаються і на чарівній поляні з’являється великий будинок як з різдвяних листівок. Він прикрашений до новорічних свят гірляндами, в усіх вікнах світиться світло, від нього тягне теплом і я переконана, що мене там з нетерпінням чекають. Підходжу, щоб відкрити двері, торкаюсь ручки і вперше за довгий час двері відкриваються самі. Там стоїть той, чий образ я тримаю в спогадах і глибоко в серці, крок на зустріч і … я прокидаюсь!

Жодного разу, до сьогодні, сон не показував, що там за дверима цього казкового будинку. Я чомусь не здивована, чогось такого і чекала. Хотіла знову заснути, але не вдалося – сигнал будильника прозвучав як нове повідомлення. Відкриваю одне око, протягую руку до тумбочки, а там на телефоні вже кілька повідомлень і всі з привітаннями з наступаючим Новим роком від колег.

Два дні назад я відтанцювала з колегами на корпоративі так, що й досі все тіло болить і не можу нормально виспатись, зате з усіма поспілкувалась і більш-менш налагодила стосунки. Добре хоч сьогодні й завтра вихідні і ніхто не змусить мене вибратись із ліжка. Ну хіба захочеться перекусити. Блокую телефон і кладу його під подушку, перевертаюсь на інший бік і щільніше замотуюсь в ковдру. Доросла дівчинка двадцяти дев’яти рочків, а досі чекаю якогось дива в період новорічних свят. Хочеться нарешті побачити того, хто рік назад запав мені в душу своїм пронизливим поглядом.

Знову пролунав сигнал повідомлення і я миттєво дістала телефон. Писала мама. Тяжкий видих пролунав на всю кімнату. Ще з мого дитинства батьки організовують велике свято за містом, куди запрошують купу знайомих і родичів. Правда останні років сім на ці зустрічі випадково запрошується «такий хороший хлопчик, з яким ти просто зобов’язана познайомитись», кожного разу новий. Ці знайомства змушують відчувати себе старою дівою, тому все частіше я приймаю запрошення друзів чи колег щоб була причина відмови мамі. Цей рік стане винятком. Я буду вдома. Одна. Не хочу нікого бачити.

Є правда одна людина, з якою я б хотіла провести це свято, але мені чомусь здається, що це неможливо. Ми ніколи не були знайомими, та й пересіклись випадково. На початку цього року, другого січня батьки попросили відвезти деяких друзів в місто і до їхнього будинку одночасно зі мною приїхав він. Мабуть теж забирав якихось людей, я цього так і не дізналася, тому що знайомі швидко сіли в авто і мені довелось поїхали. Але його погляд ... Це як спалах фотоапарату, який закарбував образ в голові і навіть численні нові знайомства не в силах його стерти.

Я багато разів намагалася дізнатися у батьків ким міг бути той незнайомець, але все дарма. Його ніби ніхто не бачив. І от мама в черговий раз наполягає на моєму приїзді до них в котедж. Зараз, правда, доречніше називати той комплекс будинків садибою, так як за останні кілька років там забудувано ще два будинка для гостей і купа інших споруд. Проте, як би там не було, я не хочу туди їхати сьогодні. Щось всередині наказує сидіти вдома. Я б, напевно, так і зробила, якби в обід не прийшло фото.

Сиджу на кухні, їм бутерброд запиваючи чаєм, нікого не чіпаю як знову лунає сигнал повідомлення. Цього разу мама писала в месенджері. Точніше вона надіслала селфі. На фотографії була купа народу з посмішками, але найбільше мене вразило те, що серед них був він. ВІН! Той хто цілий рік не давав спокою моєму серцю. Боже, та я навіть зустрічатись ні з ким не могла, а він тут стоїть і посміхається наче й не було нічого.

Поклала телефон, відставила чашку з чаєм, який пила і задумалась. А виходить нічого й не було! Все сама собі вигадала. Та ще ці сни. От куди я там поспішала? До батьків в гості? Не пригадую в них такого будинку на території. До нього додому? Та наче в своєму розумі, а значить до незнайомого чоловіка в дім сама не зайду. Може я злегка й закохана, але не безголова. Знову беру телефон в руки щоб роздивитися фото і вони слабнуть від страху. Там, де я його бачила пару хвилин назад, посміхається абсолютно інший чоловік.

Телефон довелось вимкнути. Щоб не було страшно самій в квартирі, я швидко одяглась і зібралась спуститись до подруги поверхом нижче. Коли виходила за двері, почувся звук нового повідомлення. Підстрибнула від страху. Подихала в спробі заспокоїтись. Сьогодні видається дещо містичний день, але це було точно неможливим, швидше за все в когось із сусідів такий же сигнал на телефоні як і в мене. В кінці кінців я щиро переконана, що Новий рік - добре свято, а значить нічого поганого статися не може. Не може я сказала!

- Маринко, ти не вчасно. – з порога обрадувала мене ліпша подруга.

- Ну супер! Соню, май совість. Мені треба твоя підтримка і я її отримаю, хочеш ти того чи ні! – вона закотила очі і рукою махнула в квартиру.

- О, Марина, приєднаєшся до нас на свято? Ми таке придумали…– з кухні виглянув брат Соні – Артур. Він менший від нас з подругою на чотири роки, але час від часу залицяється до мене. Я б може й почала з ним зустрічатись, але як згадаю його викрутаси в дитинстві, так і зникає все бажання відповісти взаємністю, щоб не ламати хорошому хлопцю психіку. Ми разом з раннього дитинства, я бачу в ньому лиш друга, проте всі мої пояснення пролітають мимо його вух.

- Ні, я нікуди не поїду. Не витрачай час на вмовляння, бо я не передумаю. Вирішила, що зустріну цей Новий рік з найліпшою людиною в світі – з собою! – посміхнулась в спробі загладити різкість фрази.

- В тебе відразу ціла купа помилок в словах «з таємним кавалером». Сумніваюсь, що чоловік, який надсилає такі величезні букети дозволить тобі святкувати Новий рік наодинці. – Соня виглянула з ванної, де стоячи перед дзеркалом одягала сережки. – До речі хто він? Це хтось із спільних знайомих? Красунчик?

- Пффф … Яке там! Василь знову активізувався. Не знаю звідки в нього гроші на такі букети і подарунки, але мене це починає турбувати. Була впевнена, що лудоманію не так легко вилікувати, щоб повернутись до звичайного життя. Хоча може батьки знову вирішили його пролікувати і закрити всі борги, все ж єдиний спадкоємець. Оце думаю чи не переїхати мені в батьківську квартиру в клубному будинку. Метраж там звісно шалений, зате своє постійне місце для паркування і хороша охорона від схожих несподіванок. Ту адресу взагалі мало хто знає. Тим більше, що ліпша подруга вся в нових відносинах і на мене часу не має.