1

– Я сказала ні! – невблаганним тоном промовила Оксана.

– Але чому, матусю? – в голосі Андрія відчувалися нотки непідробного подиву.

Жінка сердито зиркнула на сина і невдоволено пояснила:

– Тому що ти ще занадто юний і недосвідчений для такого.

В очах молодого парубка здивування зросло до висоти хорошого хмарочоса.

– Який же я юний? – намагався він пояснити свою позицію не на жарт розгніваній ненці. – Вже повнолітній, закінчив школу, вчуся в університеті…

– Той що? – роздратовано фиркнула Оксана. – Я сказала що ні, значить ні.

Після цих слів, щоб більше не продовжувати неприємну їй розмову, жінка рішуче піднялася з крісла і швидко вийшла з кімнати сина. Пройшовши на кухню вона увімкнула електричний чайник та зробила те, що давно вже собі не дозволяла робити. Дістала з шухляди напівпорожню пачку сигарет, чиркнула сірниками і жадібно затягнулася терпким тютюновим димом. А що було вдіяти коли злість буквально клекотала в її грудях і треба було якимось чином вгамувати ці бурхливі емоції.

Вже на третій затяжці, почувши як грюкнули вхідні двері квартири, здогадалася, що то син теж пішов заспокоювати свої нерви десь на вулиці. Що ж, можливо на свіжому повітрі він хоч трохи прийде до тями і спробує зрозуміти мотиви її відмови. Вона ж рідна мати, лихого йому не бажає і робить все щоб він був щасливим. Намагається з усіх сил дати своїй дитині те чого не було у неї, і відвернути від тих дурниць яких не вдалося уникнути їй.

Коли чайник закипів, Оксана згасила недокурену сигарету, і взялася за приготування кави. Займаючись цим заспокійливим заняттям, жінка як завше відчула особливу погорду від того інтер’єру що її оточував. А пишатися дійсно було чим. Їхня кухня виглядала мов лялечка і була оснащена за останніми словами куховарської техніки. І все це винятково завдяки її старанням та зусиллям. Але хто це здатен зрозуміти й гідно оцінити?

Філіжанка міцної гарячої кави не лише згасила полум’я гніву в душі Оксани, вона посадила жінку на човник спогадів і відправила мандрувати по річці пам’яті у минуле. В тих віддалених берегах на неї нічого приємного не очікувало, окрім паморозі душевного болю і розчарування та мряки сердечної гіркоти і суму. Оксана давно вже рада була б спекатися цих обридливих споминів, однак це чи не єдине що залишилося не під силу такій всевладній жінці якою вона тепер була.

Та стала такою цілеспрямованою, рішучою і впевненою у собі вона не відразу. Дитинство у дівчинки було, як не крути, а відверто кажучи – препаскудне. Оксанина мама була легковажною і безвідповідальною особою. Ще в юності вона пристрастилася до розгульного, бездумного існування, і все своє подальше життя не могла, та й зрештою не хотіла, позбутися цього хворобливого потягу нерозважливості та взятися за здоровий розум.

Оксана була у неї небажаною дитино. Мама «залетіла» від якогось кавалера, імені якого й сама не здатна була пригадати. Залишилося лише здогадуватися, що відвернуло молоду жінку від аборту, а свою єдину доньку вона ніколи по-справжньому не любила. Навіть згодом, не раз дорікала, що мала стала на заваді її особистому щастю, бо своєю незапланованою появою, мовляв, не дала віднайти бідолашній жінці своє пристрасне і полум’яне кохання.

Тільки все це неправда, бо вже через неповний рік після народження Оксана опинилася під опікою своєї сільської бабці Юстини. Стара несхвально ставилася до бездумної поведінки доньки, і прийняла малу внучку на свою відповідальність, без будь-якого захоплення та особливості радості. Напевне прекрасно усвідомлювала, що ніякої допомоги від своєї безпутної доньки вона вже не дочекається. Так воно й сталося, всі випадки коли Оксана бачила в дитинстві свою неньку, можна було перерахувати на пальцях однієї руки. Згодом вона взагалі щезла, подавшись кудись закордон на заробітки.

А у бабці був доволі своєрідний характер. Зазвичай похмура та непривітна, вона знаходила єдине задоволення в своєму житті, то поратися по господарству. Незважаючи на пору року на календарі і погоду за вікном жінка завше знаходила собі якесь важливе завдання в вдома. Чи то город просапати від бур’янів, чи дворову жемородь нагодувати, чи просто підлогу в хаті підмести.

І внучку вчила не цуратися фізичної праці та допомагати їй де тільки це було можливо. Ота нескінчена господарська робота в печінках сиділа у дівчинки. Через неї Оксана і зненавиділа своє невеселе дитинство. Поки інші діти бавилися улюбленими іграшками та гралися в різноманітні вуличні ігри вона, як проклята, допомагала бабусі. Без відпустки і вихідних, так що вільного часу вистачало лише на школу й домашні завдання.

Тепер Оксана хоч частково розуміє мотиви якими керувалася її бабуся, а тоді вона тільки того й мріяла щоб вирватися від неї на волю. Коли ж така нагода нарешті випала і юнка закінчила школу, то відразу чкурнула з села у місто продовжувати навчання там. Юстина лиш сумно зітхала на рішення внучки і прощаючись напоумляла дівчину не робити таких непоправних дурниць, як наробила її недолуга мати.

Стара як у воду дивилася. Оксана дійсно спершу повела себе легковажно і необдумано. Вже на першому курсі закрутила любовний роман з одногрупником Ігорем. Хлопець він був нівроку, симпатичний, товариський, веселий. Дівчині сподобався від першої їхньої зустрічі. Не те щоб вона у нього закохалася до безпам’ятства, як ото описують в романтичних історіях. Просто приємно було тулитися в лагідних обіймах юнака, слухати його ніжні компліменти, віддаватися на поталу вмілим пестощам та жарким поцілункам парубка. Від такого у наївної Оксани голова нерідко ішла обертом.